Юрій Юрійович, улюбленець жінок. Євген Положій
а насправді – побухати. Нервова праця протягом дня дуже виснажувала і схиляла до мінімум грамів двохсот-трьохсот щовечора. Серед нас, як я вже зазначав, лише один Юрій Юрійович не вживав алкоголю. Певне, через те, що він єдиний, хто отримував від спілкування з цими малолітніми бандитами не стрес, а справжнє професійне задоволення.
Всі вожаті крутили поміж собою романи, себто утворювали романтичні і не дуже пари, тобто парувалися, де тільки можна і особливо там, де не можна, на що директор Вась-Вась, на відміну від завідуючої столової, кастелянші та інших нудних і противних працівниць господарчого сектору табору, основним завданням яких на літо було якнайефективніше, тобто найбільше і найнепомітніше, обікрасти дітей і вожатих, не звертав уваги. Згодом Юрій Юрійович, якому набридли наші недолугі жарти з цього приводу, також завів собі пасію. Його вибір всіх спочатку вельми збентежив, зате потім викликав лише заздрість. Працівниці столової ніколи не входили до сфери наших сексуальних інтересів, більш того, беручи до уваги інтерес ментівський (слова «секс» і «менти» якось зовсім не корелюються, погодьтесь), це певною мірою порушувало конвенцію про ненапад. Але Юрій Юрійович якимось неймовірним чином зміг знайти спільну мову з усіма, більш того, якийсь мент в емоційному припадку щирості в знак вічної дружби подарував вожатому рожевий свисток, який у подальшому, до речі, став незамінним інструментом у спілкуванні з піонерами, особливо під час купання у річці; а його порції в їдальні стали найбільшими, і сніданки, обіди та вечері вишикувалися стрункими рядами на столі у найкращому вигляді своєї першої свіжості.
Проте відносини поміж молодими людьми лишалися суто платонічними. Про це знав тільки я і, чесно кажучи, коли Юрій Юрійович розповів мені про те, як чудово їм гуляється вночі по лісу та купається голяка в річці, яка розумна та душевна у нього співрозмовниця, дуже здивувався – про зухвальну розпусту працівниць їдальні складали легенди.
– Ти що, навіть не намагався? Та ти бачив її губи? А сідниці?!
Але Юрій Юрійович завжди залишався самим собою.
– Мені цього лише заради цього не потрібно. – Сказав він без тіні посмішки. – Я шукаю собі жінку на все життя. Я хочу, щоб вона мене кохала по-справжньому.
Я ледь не впав з лавочки:
– Про що ж ви говорите цілими ночами?
– Про різне. Про все. А в основному про кулінарію. Я дуже люблю готувати.
Зрештою, так вони і проходили до кінця літа, взявшись за руки, навіть жодного разу не поцілувавшись. Насправді, вона спала з усіма, хто її хотів. Добра душа, нікому не відмовляла. Але справа у тому, що Юрій Юрійович дійсно не бажав легковажних стосунків. Він шукав, на відміну від нас, справжнього почуття. Він шукав кохання.
Вечорами, коли його годувальниця їхала в місто до чоловіка на вихідні, Юрій Юрійович читав нам свої дивні оповідання. У всіх його оповіданнях головними героями виступали двоє друзів, які справляли на нас враження обкурених гомосеків, але Юрій Юрійович не втомлювався