Місячний камінь. Уїлкі Коллінз
заради здобичі, інструкції полковника зробили б алмаз ще привабливішим для злодіїв. За нього можна було б одержати більше грошей, а продати його значно легше, якби він вийшов з рук амстердамських майстрів.
– Помилуй Боже, сер! – вигукнув я. – У чому ж тоді полягала змова?
– Змова, вчинена індусами, яким раніше належав алмаз, – сказав містер Френклін, – пов’язана з якимсь стародавнім індійським забобоном. Така моя думка, і вона підтверджується одним фамільним документом, який зараз при мені.
Тепер я зрозумів, чому поява трьох індійських фокусників біля нашого будинку здалась містерові Френкліну обставиною, що заслуговує на увагу.
– Я не хочу нав’язувати вам свою думку, – вів далі містер Френклін. – Думка про обраних служителів індійського культу, які присвятили себе, незважаючи на всі труднощі й небезпеки, завданню повернути священну національну дорогоцінність і вичікували для цього слушного моменту, – ця думка, як мені здається, цілком узгоджується з тим, що нам відомо про терпіння східних племен і про вплив східних релігій. Крім того, я людина з живою уявою: м’ясник, булочник і податковий інспектор не здаються мені єдиною правдоподібною реальністю. Нехай же мій здогад оцінюється як завгодно; перейдімо до єдиного практичного питання, що стосується нас. Чи залишиться в силі змова навколо Місячного каменя після смерті полковника? І чи знав полковник про це, коли залишав своїй племінниці подарунок до дня її народження?
Я починав розуміти, що справа ця кінець кінцем стосується міледі і міс Речел. Жодне слово, сказане містером Френкліном, тепер не випадало з моєї уваги.
– Коли я взнав історію Місячного каменя, – вів далі містер Френклін, – мені не дуже хотілось привозити його сюди, але містер Брефф нагадав, що хто-небудь повинен же передати моїй кузині спадщину від дядька і що я можу зробити це з таким же успіхом, як і будь-хто інший. Коли я забрав з банку алмаз, то мені здалося, що за мною слідкує на вулиці якась обірвана смуглява людина. Я пішов до батька за своїми речами і знайшов там лист, який несподівано затримав мене в Лондоні. Я повернувся в банк з алмазом і знову побачив цю людину. Знову забираючи алмаз із банку сьогодні вранці, я зустрів цю людину втретє, вислизнув від неї й поїхав (перше ніж вона встигла напасти на мій слід) ранковим, замість вечірнього, поїздом. Ось я тут з алмазом у повній цілості – і яку ж першу новину я чую? Я довідуюсь, що тут побувало троє мандрівних індусів і що мій приїзд із Лондона і те, що я повинен мати при собі, були головним предметом їхньої розмови у той час, коли вони думали, що вони самі. Не буду просторікувати про їхні маніпуляції з чорнилом, про те, як хлопчику веліли дивитись на нього, щоб побачити людину, що була далеко, і тому подібне. Штука ця (яку я часто бачив на Сході) і на мою думку, і на вашу – звичайнісіньке шахрайство. Питання, яке ми повинні зараз вирішити, полягає в тому, чи не помиляюсь я, надаючи великого значення простій випадковості, чи справді ми маємо доказ, що індуси натрапили на слід Місячного каменя з тієї