Місячний камінь. Уїлкі Коллінз
маленька пляшечка з густою, приємного запаху, рідиною, чорною, мов чорнило.
Я нічого не сказав Самюелеві. Але, згадавши, що Пенелопа говорила мені про фокусників і про те, як вони наливали чорнило на долоню хлопчика, я відразу здогадався, що сполохав трьох індусів, які вештались коло будинку й намагалися своїм язичницьким способом дізнатись цієї ночі про алмаз.
Розділ VIII
Тут на хвилину треба спинитися.
Вдавшись до спогадів і перегорнувши щоденник Пенелопи, я бачу, що ми можемо швидко познайомитися з періодом між приїздом містера Френкліна Блека і днем народження міс Речел. Більша частина цього часу минула, не принісши з собою нічого, що варто було б занотувати. З вашого дозволу і з допомогою Пенелопи я згадаю тут лише про деякі події, щоб потім далі розповідати історію день за днем, як тільки ми дійдемо до того часу, коли Місячний камінь став у нашому домі предметом загальної уваги.
Почну з пляшечки чорнила, що приємно пахло, яку я знайшов уночі на посипаній гравієм доріжці.
Наступного ранку (двадцять шостого числа) я показав містерові Френкліну цю чаклунську штуковину й розповів йому про нічну пригоду. Містер Френклін вирішив, що індуси не тільки полювали за алмазом, але й були настільки наївними, що вірили в своє чаклунство (він мав на увазі ті знаки, які вони робили над головою хлопчика, наливши чорнила на його долоню і сподіваючись, що хлопчик побачить людей і предмети, недоступні для людського ока). Містер Френклін сказав мені, що і в нас, так само як і на Сході, є люди, які займаються цими чудернацькими фокусами (однак без чорнила) і називають їх французькою назвою, чимсь на взірець «ясновидіння».
– Запевняю вас, – сказав містер Френклін, – індуси переконані, що ми залишили алмаз тут, і привели з собою ясновидющого хлопчика, щоб він показав їм дорогу до нього, як тільки вони проберуться вночі в будинок.
– Ви гадаєте, сер, що вони повторять свою спробу? – запитав я.
– Це залежить від того, що саме хлопчик може сказати. Якщо він здатний побачити алмаз крізь залізний сейф фрізінголльського банку, індуси поки що не турбуватимуть нас своїми відвідинами, а якщо ні – ми ще матимемо нагоду схопити їх у чагарнику раніше, ніж мине кілька ночей.
Я чекав, цілком упевнений, що ми матимемо нагоду застукати «непроханих гостей», але дивна річ – нагода ця більше не повторилася.
Чи довідались фокусники в місті, що містер Френклін був у банку, і зробили з цього відповідний висновок, чи хлопчик насправді зміг побачити алмаз там, де він тепер зберігався (у що я особисто аж ніяк не вірю), чи це, врешті, було простим збігом обставин, але незаперечним було одне: жодна тінь індуса більше не з’являлась біля нашого будинку протягом тижнів, що лишились до дня народження міс Речел. Фокусники все ще ходили по місту й околицях, займаючись своїм ремеслом, а містер Френклін і я вирішили почекати, що буде далі, не турбуючи передчасно пройдисвітів своєю підозрою. Цим звітом про вчинки обох сторін і закінчується