Україна самостійна. Іван Франко
розмазувати» і т. д., і ви присіли. Чи так роблять люди справді ідейні й характерні? Ні, такими аргументами тямте собі, молоді русофіли – ведуть худобу до жолоба, а не молодих борців на життєве бойовище. Ваші слова про «вселюдське братерство і всемірну любов», мов блискавка, відкрили мені порожнечу вашого серця. Qui nimis probat, nihil probat9. Хто ставить собі занадто широкі ідеали, той показує, що для життєвої потреби не має ніяких.
На прощання з вами відкрию вам один секрет. Не вірте, молоді русофіли, своїм духовим батькам, д. Мончаловському та д-ру Дудикевичу, поперед усього в однім пункті: що ми, галицькі українці, тим тільки й дишемо й живемо, що «ненавистю ко всему русскому». Не вірте їм у тім пункті, бо се свідома брехня. Ми всі русофіли, чуєте, повторяю ще раз: ми всі. Ми любимо великоруський народ і бажаємо йому всякого добра, любимо і виучуємо його мову і читаємо в тій мові певно не менше, а може, й більше від вас. Є між нами, галицькими українцями, й такі, що й говорити і писати тою мовою потрафлять не гірше, коли й не ліпше від вас. І російських письменників, великих світочів у духовім царстві, ми знаємо й любимо, і не лише тих, яких імена ви раз у раз маєте на устах, а й таких, як Пипін, Веселовський, Карєєв, Шахматов, Фортунатов, – чи відомі вам такі імена, молоді панове русофіли? І скажу вам іще один секрет. Ті і подібні їм великі представники російської науки та російської культурної праці кореспондують із нами, обмінюються своїми виданнями і чують себе ближчими до нас, як до вас, молоді галицькі русофіли. І ми чуємо себе ближчими до них, як до вас, чуємо себе солідарними з ними у всім, що для нас дороге і святе і високе, бо знаємо, що се не фрази, не «символи» якогось фікційного «единства», а кровні, життєві здобутки вселюдської цивілізаційної праці. Ми любимо в російській духовій скарбниці ті самі коштовні золоті зерна, та пильно відрізняємо їх від полови, від жужелю, від виплодів темноти, назадництва та ненависті, сплоджених довговіковою важкою історією та культурним припізненням Росії. І в тім ми чуємо себе солідарними з найкращими синами російського народу, і се міцна, тривка і світла основа нашого русофільства. Подумайте про те, молоді галицькі русофіли, то, може, й вам замість духової компанії Побєдоносцевих, Саблерів, Рукавишникових та Череп-Спиридовичів забажається чистішої атмосфери.
А тепер закінчимо свою розмову з тим, з ким почали – з д-ром Копачем. Йому заімпонували щирий тон і щирі слова молодих москвофілів, і він зі свого боку щиро радується, що у нас замість старих обскурних москвофілів зачинають появлятися москвофіли-ліберали і москвофіли-поступовці. Нам, що не чули того щирого тону, а бачили лише холодні ніби ліберальні і ніби поступові слова молодих москвофілів у передачі д-ра Копача, ті слова, сказати по правді, зовсім не заімпонували, і під шумними фразами ми відчули цілковиту пустоту серця та брак усяких переконань. Дай Боже, щоб се була помилка!
Та проте війдемо на хвилю в круг думок і почувань д-ра Копача і запитаємо себе: чи справді поява
Хто багато доводить, нічого не доводить (