Відрубність Галичини. Іван Франко
упокорення, коли турки забрали їй найкращі часті східної окраїни – Поділля з Каменцем аж по Збруч. Чи можна ж у виду всього того сказати, що Польща мала і сповняла яку-небудь місію на Сході? А оборона Відня через Яна Собеського, на котру поляки так люблять покликуватися як на найвищий тріумф своєї місії, була, по-перше, єдиничним фактом, котрий нічого не доказує в користь будучої реставрації Польщі, по-друге, була актом більше фантазії і чувства, ніж політичного розуму, а по-третє, була актом настільки припізненим, що коли б Польща до того часу сповняла була належито свою місію, то, певно, не потрібно б було Собеському бігати під Відень, бо турки могли б бути вже так ослаблені, що й не подумали б про напад на далекий Відень.
А між тим скільки-то горя, братніх усобиць і руїни покликала за собою диверсія поляків від заходу на схід! Замість боронити себе, а затим і всю Слов’янщину від походу німців, поляки своєю нещирістю і політичною безтактовністю та жадобою панування над своїми ж братами піднімали проти себе всіх, з ким тільки ввійшли в ближчі зношення, підняли проти себе руський народ, котрий, уладивши з ними дружні, братерські, федеративні зношення, повинен би був зовсім природно стати лицем до сходу проти татар і заразом служити полякам опорою в їх боротьбі з німецтвом. Тільки ж певна річ, що такий союз міг уладитись тільки на основі федерації при застереженні взаємної свободи і незалежності. Всі представителі Русі в перших часах унії політичної (від часів Ягайла) стояли саме на тім становищі, дуже ясно добачаючи його необхідність. Але полякам не того було треба. Перті з заходу німцями, вони перлись самі на схід, шукаючи тут панування і збагачення і находячи гріб. У тім гробі лягла остаточно й ціла історична Польща, безславно, покрита ганьбою. Її погробовці, що силувались саме на тих окраїнах знов воскресити її з гробу, забули про те, що хто погиб безславно і похоронений в не своїй землі, той не воскресне ніколи.
Коли б у нас була яка-небудь схильність до віри у фаталізм, то пильний розгляд в історії Польської держави і в теперішнім поступованні представників її традицій дуже міг би зміцнити нашу віру. Так і здається, що польські верховодячі сили з давен-давна призначені були на те, щоб не бачили ані своїх ворогів, ані своїх союзників там, де вони дійсно були. Ми вже показали фатальне непорозуміння поляків щодо історичної місії Польської держави, непорозуміння, котре мусило згубити її. Не менше фатальною сліпотою здаються бути поражені ті провідники Польщі і щодо вибору союзників та помічників.
Польська держава, стояча на границі між германством і слов’янством, під грозою винародовлення повинна була почути свою солідарність з слов’янством, а особливо з Руссю, і лучитись з нею по добрій волі проти німців. До того союзу повинні би були пристати і племена литовські, білоруські, а в дальшій лінії і великоруські. Очевидна річ, що в тих давніх часах, коли віросповідання становило важну і живу струну в національнім житті, політичний розум наказував Польщі і в тім