Відрубність Галичини. Іван Франко
погіршити аж до безвихідності своє положення. Та ні, нещасні змагання до відбудування історичної Польщі і викормлена католицизмом антипатія до Росії, не міркована і крихтою політичного розуму, все те попхнуло поляків на хибну, похилу дорогу. Але і тут що показується? Росія, та Росія, на котру поляки-емігранти не мали досить слів ганьби і проклять (Nie mam na was hańby słowa, nie że język moj ubogi, lecz że piękna ludzka mowa, by się koloć47 і т. д. Krasiński), – вона найменше потрафила зашкодити полякам помимо окричаної русифікації. Недавно опублікована конскрипція Варшави потверджує, що від р. 1830 до 1880, отже в 50 літах найтяжчого гніту, елемент великоруський у тім місті не змігся, а противно, ослаб! Очевидна річ, що противник, котрий є так безсильний для шкодження, а так потужний для помочі, роджений є властиво не на противника, а на союзника, тим більше що тільки свобідна Конгресівка може дати опору придавленій Познанщині проти поступаючого на схід великими і тяжкими кроками німецтва. Галичина, хоч би вона дістала від Австрії і золоті гори, і цілковиту перевагу польського елемента, і цілковите вимазання русинів з спису підданих австрійських, хоч би перемінилася яким чудом божим в цілковито і чисто польську країну, все-таки останеться заслаба, щоб допомогти Конгресівці, а особливо Познанщині. Тільки ж, звісна річ, ніяке чудо боже для порятунку поляків не станеться, і самі вони перестали вже його надіятися, а і в самій Галичині, скріпляючи свій натиск на русинів, вони скріпляють і будуть скріпляти реакцію народно-руську, – т. є. запобігаючи вгорі ласк і средств і сили для можливого відбудування історичної Польщі, вони рівночасно вдолині нищити будуть одну підвалину по другій, на котрих єдино могла б і повинна б основуватися їх власна, не історичнодержавна, але національно-етнографічна самостійність.
Нашу попередню статтю постигла конфіската, і ми печатаємо в розділі III тільки оставшийся її недогризок, у котрім, впрочім, сказано є все, що потрібне для порозуміння нашої дальшої аргументації.
З дотеперішнього нашого представлення кожний ясно побачить, на яких-то слабих підставах опирається і до яких політичних помилок доводить поляків їх історично-польське становище. Але найкращим доказом слабості того становища є те, що самі поляки – не демократи-автономісти, але всі верховодці – бодай від 1848 року не вірять в силу і правоту того історичного становища, не вірять в ідею історичної Польщі. На око може таке речення видатись парадоксом, особливо коли зважимо стоси шовіністичних брошур з девізом «Polska w dawnych granicach»48, копиці бесід, множество агітацій і цілу систему винародовлення, котрою вони віддавна стараються ущасливити нас – а все в імені історичної Польщі. Але при ближчій розвазі покажеться, що саме той їх гарячковий поспіх, раз, до цілковитого заперечування якої б там не було руської справи, а відтак, коли се показалося неможливим, до повертання русинів у поляки, то через латинізацію нашого обряду, то через касування нашого письма, то через випихання нашої мови з шкіл, з урядів і з товариства, – що саме ті
«На вас у мене слів ганьби не вистачає не тому, що мова моя вбога, а тому, що надто гарна людська мова, аби шпигати». З. Красінський
Польща в давніх кордонах