Сад божественних пісень. Афоризми. Григорий Сковорода
первенця та, i иого сповила, i до ясел поклала його» [12].
Тайна явна i преславна!
Це – вертеп замiсть небес!
Дiва, херувимiв панна,
Iз престолом вишнiм днесь.
Тут у ясла i поклали
Того, кому мiсця мало
I серед самих небес.
О блаженнi тiї oчi,
Що на тайну цю зорять
I яких в мирянськiй ночi
К Богу привела зоря.
Розум ангела це видить,
Плотський муж це ненавидить,
Буйство тим шаленим є.
Ми секрет такий небесний
Серцем всепалким чтимо,
Як товар ми безсловесний,
Сiно з-пiд Христа їмо[13].
Доки в мужа досконало
Не зростем, тодi б лиш мали
Бога справжнього пiзнать.
Пісня 6-та
Ha кiнець такого: «I пустив змiй за жiнкою з вуст своїх воду, як рiчку, щоб рiчка схопила iї»[14]. «Але розтрощить Бог голову» [15].
Слухай, небо i земля! Нинi ужаснися,
Море, безднами вciма, погiдно двигнися!
I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане,
Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! [16]
Красногляднiї лicи, стежки вiдслонiте,
Передтечу Iоанна до Христа впустiте.
Рiзномовнiї народи, разом з нами порадiйте,
Ангельськiї хори всi в небi славу пiйте!
3iйде Спас во Iордан, стане у глибинi -
Це зiйде на нього дух в тiлi голубинiм:
– Це улюблений мiй син є, – батько хмар такеє вicтить, -
Це месiя, вiн єство людськеє очистить.
Освяти струмки i нам, змiя ж – в порохняву!
Твого духа, Христе, дай нам росу i славу.
Не потопить нехай змiй. I ми всi з земного краю
Полетiмо, щоб спочить, до твойого раю.
Пісня 7-ма
Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «Одинадцять же учнiв пiшли в Галiлею на гору, куди звелiв їм Icyc» [17]. Паска!
Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть,
А чи вогонь iз неба схочу я задуть?
Хай весь свiт – у забуття,
Лиш в тобi життя, о Icyce!
Веди мене з собою, в горну путь на хрест,
Радий жить над горою, кину земну персть.
Смерть твоя – то життя,
Жовч – солодке пиття, о Icyce!
Рани твoї бiдовi – то моя печать,
А твiй вiнок терновий – слави благодать,
Твiй цей поносний хрест,
Хвала менi i честь, о Icyce!
Пшеничная зернина хоч в нивi згнива,
Та з мертвого рослина i плiд ожива.
Одне зерно оте
В наступний рiк зросте, сторицею – плiд.
Розпни моє ти тiло, прибий на той хрест,
Хай зовнi я не цiлий, в нутрi ж бо воскрес.
Засохну зовнi я,
В нутрi заквiтну я, це смерть – не життя.
О мiй новий Адаме! Прегарний ти син!
О всьогосвiтнiй сраме! О буйство Афiн! [18]
Пiд буйством твоїх свiт,
Пiд смертю – безлiч лiт. Як темний покрив!
Пісня 8-ма
Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «О, о! Бiжiте за гори» (Захарiя) [19]. «Чого ти спиш, уставай»
Євангелiє вiд Луки, II – 7.
Тут маємо ремiнiсценцiю бiблiйної оповiдi про народження Iсуса Христа у стайнi, де його було покладено до ясел iз сiном.
Об'явлення Iвана Богослова, XII – 15.
Псалтир, LXVII – 22.
Йдеться про Iвана Хрестителя, предтечу Icуса Христа, що пророкував його появу як месiї i охрестив його в рiцi Iорданi.
Євангелиє вiд Матвiя, XXVIII – 16.
Новий Адам! – Так називали Iсуса Христа. Вважалося, що його розп'яли на тiй горi (Голгофа), на якiй нiбито було поховано Адама. Буйство Афiн! – Йдеться про вiдвiдання Павлом Афiн (Дiї святих апостолiв, XVII – 16-34) i його ставлення до цього мiста з багатьма античними статуями, якi вiн вважав iдолами.
В українському перекладi Книги пророка Захарiї (XIV – 5) це мiсце читається трохи iнакше: «I втiкати ви будете в долину моїх гiр».