Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук
театральному залі було темно, хоч око виколи, а після рейваху та крику – тихо, аж моторошно; згодом очі почали звикати до темряви, з неї проступили ряди крісел у партері, бокові ложі й відкритий поміст сцени з бутафорними деревами, кущами і чорним дахом хатки, яка визирала з-поміж дерев, – дім Ганнусі з Погулянки.
На вулиці тупотіли коні, перегукувалися поліцаї, хтось там пробував клямку дверей, потім загримотів кулаком; гриміт стих, поліцаї перемовлялися щораз тихіше, а потім цокіт копит почав віддалятися у бік ратуші.
Сухоровський полегшено передихнув і пішов поміж рядами до сцени, засунувши руки в кишені свити. Там було повно мідяків, кишені обвисали, і він зі скрухою подумав, що ці гроші стали першою його ялмужною[30]; віддати їх кожному, хто хотів сьогодні потрапити в театр, ніяк не вдасться, бо ж не всіх і знає, пропив би їх у «Пекелку», скликавши льоншанівських парубків, але й цього, мабуть, не зможе зробити – тепер таки вже доведеться звідати покоїв у Бригідках або Кармелітках.
До серця волоцюги добирався туск. Інша справа з клепарівськими хлопаками красти на святоюрському ярмарку в мужиків сало та ковбаси чи забивати баки пейсатому Мордкові на Ринку й потягнути на його очах з крамниці лисяче хутро або ж засунути руку в касу; зовсім інше діло – зупинити бричку на Замарстинові й обчистити кишені у вельможного пана, – але ось ця реміснича кривавиця, якої не зможе віддати шанувальникам його вистави, буде мучити і в тюрмі, якщо вже доведеться.
Вмостився у крісло в першому ряду, де завжди сидів на спектаклях своєї «Ганнусі», і смішно йому стало, коли зміркував, що крім доволі прибуткового основного промислу він для якоїсь мари займався такими дурницями, як театр, з чого не мав заробітку навіть на кольонську воду для коханки, а ще витрачав даремно час – за вивітрілим пивом – у кнайпах, де співали розмаїтих пісень, а він їх записував, щоб не забути, – бо шкода було, адже другий раз такої самої, може, більше й не почує.
Тих пісень – батярських, жартівливих і таких, що сльозу витискали, – записав тьму-тьмущу, коло десятка зошитів. Якось після злодійської вилазки на Голоско Міхал відпочивав у своїх сутеринах на Клепарові – знімав підвальну кімнату в базарної сидухи. Вилазка не вдалася, треба було накивати п'ятами і надовго затягнути на останню дірку пояс. У великій нудьзі він розгорнув ті зошити, промугикав, лежачи на ліжку, усі записані пісні – смішні, батярські і жалісливі, і з них, несподівано для нього самого, зринула постать дівчини, що втратила жениха, якого забрали в рекрути, та дівчина пішла гуляти по шинках та кав'ярнях, багатьом потіхою стала, а коли жених, дезертирувавши з війська, навідався до неї вночі, вона вже була передміською шльондрою.
Отож тоді, затягнувши пояса, він подібними до пісень віршами написав свою «Ганнусю з Погулянки», і здалася вона йому не гіршою, ніж «Сирена з Дністра» з її придуркуватим Тереферцієм – Сухоровський не пропускав жодної вистави в театрі і своїх хлопаків теж деколи брав з собою.
Поліція нюшкувала по Замарстинові й Клепарові після надто
Милостиня.