Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник). Роман Іваничук
і став на прю, то тільки для того, щоб своєю волею накинути комусь неволю, сам же з одного зашморгу вставляє шию в інший.
Але можна бути вільним – для цього так мало потрібно. Позбудься тільки ілюзії про важливість свого існування. Заробляй на хліб, не улещуючись до хлібодавця, зневажаючи його в душі, і знайди для себе маленьку мету – що всі ці втіхи згадаєш у свою судну годину і зрадієш ними перед смертю. Може це бути вино або жінки, або ж – найпростіше: у кожну вільну хвилину зумій радіти з того, що тобі дано бачити живий світ. Ти мучишся, ти голоден, тебе б'ють, ти змерз – усе це видасться тобі марницею, коли усвідомиш, що ти міг зовсім і не появитися на світ і не знав би, що таке голод, холод, побої і відпочинок від них. Тільки так можна знайти для себе сенс існування у цьому розміреному сум'ятті.
Місто оживало, люднилося, метушилося – усі чогось потребували. Купець починав ошукувати, лихвар нараховував лихву, суддя шукав винного, кат чекав жертви, Владика видумував для себе безсмертя, Хойнацький стоїчно малював двері в магістраті, вірячи, що слава сама його знайде, у пив'ярні на Вірменській Арсенові не доливав шинкар, бажаючи розбагатіти.
Тільки гусляреві стало легко й затишно – у своїй самотності, відокремленості від людей він знайшов волю у невільному світі. Пив і заздалегідь втішався словами, які скаже Симеонові Владиці, коли повернеться до його піддашшя на Руській:
«Майстре, ви всі раби, а я вільний. Я співаю для насолоди самому собі – мов птах. Співаю не за плату, я беру плату для того, щоб співати. І мені байдуже, хто мене слухає і як оцінює мій спів. Усі на світі – раби, бо хочуть багатства, влади і слави. А я – лише малої втіхи для себе. І тому ви уподібнюєтеся до блазнів, я ж – до солов'я!»
Перед вечором Арсен вийшов з пив'ярні на Вірменській, поплівся провулками й забрів до єврейського кварталу. Прохожі вступалися йому з дороги, і з цього він був задоволений, приємне відчуття незалежності, відчуження від юрби гріло його все більше, Арсен почував себе зовсім самотнім і вголос наспівував вуличну пісеньку, яку почув уже тут, у Львові:
Dziwna rzecz, że pan ekzaktor stał się faraonem
On z żydami wojnę toczy, krzywdę czyniąc onym…[38]
Співав і думав, що якби він завтра не йшов на службу до патриціанської лазні, то цією пісенькою тут, на Бляхарській, таки б заробив якийсь гріш у цих скупих людей у жовтих ярмулках і в сукманах з жовтою латкою на грудях. Але не мусить – заробіток учорашній і завтрашній уже дав йому волю, проте пісенька доспівувалася сама з веселим присвистом:
Nie grosz od trzech, ale trzy bierze od czwartego
Grosz do skarbu oddaje, a trzy do swojego![39]
Назустріч йому йшла жінка у фалдованому плащі і Баликовому чепчику, вона чомусь не хотіла обминати його; Арсен, заточуючись, відступив набік, але жінка вперто йшла на нього. Зупинилася, обдала теплим подихом і з безсоромною відвертістю дивилася йому в очі.
– Добрий вечір, пане музиканте…
Відсторонив її рукою,