Володимир. Семен Скляренко
землі – Данська, Норвезька, конунг Данії евен Твескегг і конунг Норвегії Ерік – близькі родичі Олафа Скетконунга, Ерік і зараз сватає його дочку Астриду.
Здавалося б, жити в мирі й любові цим північним землям, великі в них одали[65], є ліси й ріки, в морях повно морського звіра. Проте не сидять на рідних землях свіони, норвежці, датчани. Як і давні їх предки, мріють вони про далекі походи, наскоки на чужі городи й землі, про золото й срібло, яке можна звідти привезти з собою. І вже вони виборознили всі моря й океани, варягів бояться Париж і Рим, конунг Канут багато літ заливає кров’ю Англію, король Едгар за десятки тисяч фунтів купував у нього щороку мир, з великого розпачу навіть помер, але син його Етельред однаково платить денегельд[66] Кануту.
А в цей же час кораблі варягів ідуть далі й далі, досягли південних морів, уже в їхніх руках Каріаті, Росано, Герачі, Орія, Козенца, Торенто, Брундузіум, перед ними тремтить Сицилія, Калабрія, Апулія, вони завоювали Ломбардію, Каніто, Салерно, Неаполь, Амальфу, Беновенто…
У той час коли конунги Данії, Норвегії переможно проходили моря й океани на заході й далекому півдні, конунги Свіонії думали про землі на схід від Варязького моря – про Русь. Хто-хто, а вони достеменно знали, які незчисленні багатства мають князі Русі і їх люди, ці багатства, либонь, були не менші, ніж усі скарби Парижа, Лондона і ще багатьох городів, узятих разом.
І вікінги з Свіонії перетинали Варязьке море, куди ходив ярл Рюрик, його брати Синеус, Трувор, вони водили з собою дружини, перед якими здригнувся б будь-який город в Англії, Франції, Римській землі.
Але в Гардарику вікінги Свіонії нічого зробити не могли. Рюрик бував у Гольмгарді, оголосив себе ярлом цієї землі, але неспокійні новгородці не допустили його до свого города, й він змушений був сидіти рік за роком у Ладозі…
Не пощастило й іншим ярлам – шукаючи добутку, ярл Синеус тікав аж у Біле озеро, в землю весі, ярл Трувор захопив Ізборськ, але змушений був тікати й звідти.
Вікінги Свіонії вдавались до хитрощів: користуючись з того, що Русь дозволяла купцям з півночі ходити на лодіях з Варязького до Руського моря, а далі й до греків, вони клали в свої лодії зброю, прикривали її згори хутрами, досягали далеких городів на Дніпрі, а там, вчинивши вночі штрангуг[67], пробували захопити ці городи.
І от князь Гольмгарду Володимир звертається до Олафа Скетконунга по допомогу, просить дати дві тисячі воїв, щоб він міг помститись за кров брата, зробити лад у своїй землі.
– Слухай, Фулнер! – одвертається нарешті від вікна й каже ярлу конунг. – Ти з двома тисячами наших воїв ідеш у Гардарик. Але допомагати новгородському князеві убити свого брата й утвердитись у Києві – це мало для свена. У поході дивись, ярле! Нехай Володимир вбиває Ярополка, а Ярополк Володимира, ти бережи кров своїх воїв. Між Новгородом і Києвом лежить Полотська земля, князем там сидить Регволд – це свен, князь нашого роду. Дивись, якщо Регволд з’єднається з Ярополком і вони перемагатимуть Володимира, допоможи їм, якщо не вийде в Полотську
Одали – земельні володіння.
Денегельд – дань
Штрангуг (від шведського Strand – берег, huqg – удар) – десант, висадка на берег.