Володимир. Семен Скляренко
потім загриміли бубни й дзвоники, почувся дикий крик жерців, конаючи, хрипіли й рили землю ногами воли й коні, кров жертовних тварин пролилась на землю, над усіма вогнищами заклубились темно-сизі дими, вони огорнули требище, схилами поповзли вниз.
Князя Володимира захопила й піднесла ця треба, вийнявши з піхов меч і поклавши його на землю, він стояв перед Перуном, хмари диму то насували на нього, то розступались, іскри бились об його обличчя, і в ці хвилини червоний відсвіт кострищ заливав його чоло, примружені, прикуті до далекого плеса Ільменя очі, міцно стиснуті уста.
– За Русь! За богів наших! За покон і закон батьків! – чулося скрізь по горі і над озером, гриміли списи, бряжчали щити. Велика, страшна, непереможна сила стояла за Володимиром – князем новгородським, він готовий був вести її до Києва, до самих далеких україн Русі.
Розділ п’ятий
1
У Константинополі було відомо, що робиться на Русі, грецькі купці, що невпинно їздили Дніпром і перетинали Руське море, приїжджаючи з Києва, розповідали про сварку між братами-князями, пізніше і про початок січі між ними.
У Великому палаці про ці події знали ще більше – готуючись до брані з Володимиром, князь Ярополк вирядив у Константинополь своїх слів, просив імператорів Василя й Костянтина дати йому допомогу в борні з братом, за що згоджувався визнати єпархію константинопольського патріарха на Русі, натякав, що міг би поступитись деякими землями на північ від Кліматів і в Тмутаракані, – Ярополк не скупився на обіцянки, зраджував закон і покон отців своїх, продавав імператорам ромеїв руські землі.
Звичайно, не імператори Василь і Костянтин вирішували справу – перший з них проводив дні і ночі з своїми ченцями, другий пиячив у шинках над Перу і розважався з гулящими дівчатами, – з послами князя Ярополка розмовляв проедр Василь.
Коли б у нього була сила, він радо послав би на Русь легіони, про які просив Ярополк, хеландії з грецьким вогнем, – вони не так допомогли б київському князеві, як скористались би з усобиці в Руській землі і наробили великої шкоди. Легіони ромеїв над Дніпром і в Києві – та хіба ж про це могли мріяти імператори колишні!
Але Візантія не могла послати легіонів на Русь – над нею нависла смертельна загроза, життя самої імперії було в небезпеці.
Проедр Василь знав, що робить, виславши перед кончиною імператора Іоанна в Малу Азію Варда Скліра. У Константинополі цей полководець був небезпечний, він мав багатьох спільників серед членів сенату й синкліту, які готувались і, безперечно, оголосили б після смерті Іоанна імператором-регентом Василя й Костянтина Варда Скліра.
Проедр Василь діяв рішуче – прогнавши в Малу Азію Варда Скліра, він слідом за ним став висилати туди ж і його прихильників і друзів, – так у різні феми Малої Азії потрапили Дельфіни, Куркуаси.
Побоюючись мстивого проедра, деякі полководці, патрикії самі тікали з Константинополя – вони забирали з собою родини, всі скарби, оселялись у Вірменії,