Без козиря (збірник). Петро Панч
найбільше полюбляв слухати Гордій Байда.
– А так не приймають? – допитувався він.
– Паршива вівця всю отару перепортить. Ні, у нас строго на цей щот: хочеш бути партизаном – склади клятву: перше – безумовно коритися виборному начальникові. Друге – не ремствуючи виконувати наряди і службу: не крути носом, хоч і не подобається. Третє – не ставити жодних вимог, бо все, що можна зробити, і без тебе зроблять. Четверте – не вживати нічого спиртного. Боже сохрани! Нап'ється, а через нього весь загін може в біду потрапити. А за грабунки і насильство – розстріл. Зразу. Тут тобі суд, тут тобі й розправа. Ми – народні месники, а не наймані головорізи.
– Добре командує ваш Щорс. Він що, офіцер?
– Кажуть: «Куриця не птиця, прапорщик не офіцер».
– А що ж, на них війна трималась, на прапорщиках.
– Саме головне – діло знає: ви б подивились, яка дисципліна. Одним словом – більшовик! До самого Леніна їздив.
Про Леніна в камері згадували часто, і у Байди склалася про нього думка як про людину, від одного погляду якої царі і їх міністри розбігаються, як руді миші.
– Строгий?
– Товариш Ленін? Командир каже, тільки з батьком рідним можна так побалакати (у Байди ніби шпичками закололо щоки). Цікавився, який настрій серед робітників, як живуть селяни.
– Значить, наш, – сказав Байда, – коли не забуває про робітника.
– І про мужика думає, – вставив дядько Пилип. – Чому? Бо мужик завжди правді вірний, він не жмикрут.
Троян, мабуть, теж прислухався до розмови, хоч і сидів осторонь, бо обернувся й сказав:
– Правильно, дядьку Пилипе! Панам та їх підголоскам, – і він кивнув у куток, де сидів лисенький чоловічок, на прізвище Попсуй, – їм би дуже хотілося, щоб одні до ліса, а другі до біса.
– Зі сліпим дороги не знайдеш, – відказав Попсуй. – Це не нами вигадано.
Попсуй був у пенсне, з гостренькою борідкою, з кругленьким черевцем. Йому носили щодня передачки, які він, відвертаючись у куток, намагався сам з'їсти все до крихти. Коли всі інші потрапили до в'язниці за опір німецьким окупантам і Центральній Раді, то Попсуй опинився за ґратами за якусь махінацію в суді, де він виступав як адвокат. Але Попсуй вважав, що й він «жертва» революції. Він говорив так красномовно, що залюбки його слухали, але коли заходила мова про Жовтневу революцію, Троян завжди заганяв його на слизьке.
Байда спочатку навіть не розумів, чого вони сперечаються – обидва проти царя, обидва за революцію, а сперечаються. Одне тільки їх різнило: в словах Трояна завжди чулась зненависть до панів, до експлуататорів, а Попсуй усе серединка на половинку. А коли ще й дядько Пилип після одної такої суперечки сказав, кивнувши на Попсуя: «Сказано, пан: їсть мужицький хліб, а мужика ні в що не ставить!» – Байді стало зрозуміло, що не одним вони миром мазані.
З того часу Байда перестав слухати розказні Попсуя і завжди тримав руку Трояна. Якось Троян одержав з волі записку в цигарках і враз визвірився на Попсуя:
– От до чого довела ваша