Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
а останній матеріал пропив, пропив липу на трьох апостолів. Опохмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»
А була в цього різчика добра жінка, красива й розумна.
– Не журись, – каже, – чоловіче, якось воно та буде!
Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.
А піп був удівець…
Поздоровкалася привітно:
– Здрастуйте, батюшечко!
Слово за словом, а піп питає:
– Чи не можна прийти сьогодні увечері?
– А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, – і назначила попу якусь там певну годину.
Таким же побитом пішла жінка й повз дияконів двір.
Загледів диякон, ахикнув… Слово по слову… Назначила й дияконові певний час.
Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.
– Прийду, – каже староста, – до тебе сьогодні увечері.
Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мов, і так, будь увечері напоготові.
Прийшов і вечір.
Чоловік сховався в сінях. Дожидають гостей…
Недовго ждали, ось уже й піп стукає у віконце.
Впустила жінка попа в хату. Витягла вареників з печі, подала чарку…
Захмелів піп, став залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері – стук-стук!..
– Ой лихо мені! – скрикнула. – Де ж вас заховати, батюшечко?
І показала:
– Роздягайтесь, батюшко, наголо та ставайте з апостолами в ряд!
Нікуди подітися попові, покорився, став з апостолами в один ряд.
Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки що хотів диякон обійняти, коли чоловік у сінях – стук-стук!..
– Роздягайтесь хутчій та становіться в ряд з апостолами, – наказала жінка дияконові. Став і диякон.
Аж ось і староста:
– А здорова будь, молодице, в хаті!
Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях – стук-стук! Мусив і староста роздягатись наголо та ставати в ряд з апостолами.
Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.
Аж ось і комісія з монастиря – просто до різчика у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.
Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів – усіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.
– Гарна робота! – хвалить ігумен. – Як живий!
– Тільки навіщо апостолові, – каже ігумен, – грішне тіло? Чи не можна без нього?
– Можна й без нього, – озивається різчик, – для нас це пусте діло, вмить одріжемо!
І вже бере різчик у руки долото… Ex, як почув це староста, як зірветься з місця та – плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…
А різчик як закричить:
– Держіть їх! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!
Ну, тут ігумен став просити різчика, покинь, мовляв, долото, чоловіче, нехай уже буде так, як є…
Отак визволила жінка свого чоловіка з біди. А то б повісили, неодмінно