Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
будемо полуднувати, як нема що?
– Ми будемо вигляд робити, що полуднуємо. Махаймо руками, ніби до ротів ложки підносимо.
– Добре, я можу й двома руками махати.
Помахали руками, та й «обід» закінчився.
– Ходімо, – каже ґазда, – коси клепати.
Пішли вони коси клепати. Багач сів за один кущ і їсть, а Панас за другий. Ґазда косу клепає, а наймит клевцем по бабці побиває, а коса в траві.
Поклепав ґазда косу, і йдуть з наймитом косити. Каже Панас:
– Ґаздо, до полудня ви бачили який з мене косар, а тепер я хочу бачити, який з вас: йдіть тепер наперед, а я буду ззаду.
Ґазда підкріпився, бере косою добрий покіс, а наймит порожньою косою гонить та й все:
– Борше, ґаздо, борше, бо шарпну по нозі.
Перейшли вони кілька покосів, так ґазда втомився, що ледве на ногах стоїть. Оглянувся, наймит гонить порожньою косою.
– Ти що робиш?
– Та, ґаздо, ми робили вигляд, що полуднуємо, а тепер я роблю вигляд, що кошу.
Змовчав багач, бо вони домовлялися, що ні наймит, ні ґазда не мають права злоститися.
Увечері приходять додому, повечеряли й полягали спати.
Вранці будить ґазда:
– Вставай, Панасе, впрягай воли, поїдемо в ліс по дрова.
Запряг Панас волів і чує таке:
– Ти їдь наперед, а я трохи пізніше приїду, лише віз у лісі поверни.
Дала йому ґаздиня сухар і каже:
– Розмочи десь у воді та й з'їж.
Їде він попри корчму. Зліз із воза, взяв собі паленки, ковбаси, поволі їде та й снідає. У лісі перевернув догори колесами віз, рубає дрова та все між колеса складає. Нарешті зрубав великого граба й пустив у калабаню, аби ніхто його звідти не витяг.
На це надходить ґазда:
– Ти що робиш?
– Те, що ви казали.
– Бовване, та я ж казав повернути волами, а не перевертати воза!
Дивиться, а то ще не все.
– Та нащо ти такого великого граба в калабаню спустив? Звідти його в п'ять пар коней не витягнуть.
– Та я спустив його у воду, аби трохи розмок, бо такий твердий, як той сухар, що його мені на сніданок ваша жінка дала. Може, від води легший буде.
– Ти вже ліпше до мене не обзивайся, бо зі злості ще в тебе сокиру встромлю.
– Більше не буду нічого говорити, лише не забувайте про нашу умову.
Відвернули воза, наложили дров повну фіру – їдуть. А наймит так підрихтував, аби колесо злетіло. Ґазда того не бачить, що одного колеса вже нема, бо воли сильні, тягнуть.
Зупиняє ґазда фіру на березі й каже:
– Пора пригальмувати.
– Вже, ґаздо, само гальмує.
Подивився ґазда.
– Бовване! Та ми без колеса ідемо?!
Панас мовчить.
– Та, бовване, чому не обзиваєшся?!
Подав голос:
– Ви ж грозили; що зарубаєте, як заговорю, то я мовчу.
– Ну, говори.
– Та колесо ще в лісі злетіло.
Ґазда аж кипить зі злості.
– Біжи додому, принеси колесо, але аби ніхто не бачив, що ти колесо несеш, бо скажуть люди: аж два до лісу поїхали, а колесо загубили.
Прибіг