Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник
з ліжком плаває посеред озера, а я з його жінкою хочу жити аж за Синім морем у ще кращому палаці.
Лише сказав це Чорнокнижник, як палацу не стало. Міністра разом із ліжком винесло на середину озера, що тут же зробилося, а царя Чорнокнижника разом із міністровою жоною понесло попід хмари аж за третє Синє море, де вже був незвичайної краси палац.
Їде вранці цар дітей своїх провідати, а там уже ні палацу, ні слуг – лише озеро, а посередині на ліжку сонний зять плаває.
Наказав цар своїм слугам притягнути міністра до берега.
Розбудили його. Питає цар, що сталося, а міністр і слова сказати не може. Стоїть, як камінь.
Почали тіло царівни шукати, але ніде не знайшли. Розсердився цар і каже:
– Говори, якою смертю хочеш загинути? Чи кіньми розірвати тебе, чи повісити?
Подумав міністр і каже:
– Та вам однаково, пресвітлий царю, чи я буду жити, чи я буду гнити. Відпустіть мене ліпше у світ широкий, піду я шукати свою жінку, а вашу дочку.
– Добре, – відповів цар. – Аби я не чув, що ти в моїй державі! А як почую, то мої слуги розведуть із терня ватру і спалять тебе живцем.
Попрощався міністр – хоч уже й не міністр – і пішов у світ широкий. Довго ходив, аж поки в незнайомому царстві не знайшов високої гори. Дивиться він наверх, а там три чорти б’ються, аж шерсть із них летить.
Вилазить він туди і питає:
– Що ви тут не поділили?
Перестали чорти битися і дивляться на нього, бо дивно їм, як він сюди потрапив і не боїться їх.
Нарешті один з них каже:
– Як наш батько помирав, то залишив нам у спадщину три речі: шапку-невидимку, черевики-скороходи і люту шаблю, з якою можна все звоювати, що бачить около. Не встиг лише сказати, що кому належить.
– Не бийтеся, – каже міністр. – Я вас розсуджу.
– Ми вже три роки б’ємося і ніяк не можемо розсудитися, а як ти нас розсудиш?
– Бачите на он тій горі гранітну брилу?
– Бачимо, – відповідають чорти.
– Хто з вас першим добіжить туди, вириє з землі той камінь, скотить униз, а потім знову винесе на гору і положить на місце, той візьме із цих речей те, що захоче.
Чорти зірвалися із місця і втрьох почали виривати із землі брилу, за якийсь час скотили її і вже б’ються, кому нести. Нарешті кривий чорт вхопив брилу на плече і поніс.
А наш міністр шапку на голову, шаблю до боку, черевики на ноги – і в дорогу.
Летить він попід хмари на схід і дивиться, де сісти. Аж бачить – чорти за ним женуться. Шаблею махнув направо і наліво – і голови їх повідлітали.
Був над якоюсь пустелею, коли нарешті побачив світло. Спустився коло хатинки на курячій лапці з одним вікном. Заглянув досередини. Побачив тисячолітню бабусю. Постукав і зайшов.
– Хто ти є? – питає стара баба.
– Я – прісна душа, – відповідає.
– Відколи світ світом, тут ще живої душі не було. А як ти сюди потрапив?
– Я вже сім років розшукую свою дружину і не можу знайти. Прийміть мене переночувати, а вранці я піду собі далі.
– У