Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник
до крамниці й купи льняного повісма та смоли.
Купив хлопець, що треба, полотняним мостом переїхали море, а тоді лошак і каже:
– Облий мене смолою і обліпи повісмом.
Зробив хлопець, як наказав лошак, і далі їде.
Доїхав до хатини – без вікон, ще й на курячій лапці. Входить Вилупок туди, а в ній старезна-престарезна баба.
– А чого ти, шинку, хочеш? – прошипіла стара.
– Бабусю, голубко, дозвольте мені переночувати у вашій хатині, – проситься хлопець.
– Лягай на припічку під комином, – каже баба.
Ліг він, попробував, як буде спатися, а через якийсь час виходить надвір.
– Ти куди? – питає стара.
– Піду, бабусю, коневі їсти дам.
– Йди, лише швидко, бо чаш шпати.
Приходить він до лошака, а той каже:
– Скрипка в баби під головою. Коли почуєш, що перший сон зламав стару, тихенько всувай руку й з-під подушки витягай скрипку. Але неси її в одній руці, а смичок у другій, аби не доторкнутись, бо тоді скрипка заграє, баба прокинеться й перетворить тебе у звіра.
Ліг він, чекає, чекає, аж чує – баба захропла. Тихенько запхав руку під подушку, добув скрипку. Тоді її в одну руку, а в другу смичок і тихенько вийшов. Сів він на коня – і гайда до моря.
Але зболіла рука, хотів перейняти скрипку й смичок з руки в руку, смичок доторкнувся до струн, і скрипка заграла. Тої ж миті прокинулася баба, сіла на віник і погналася за Вилупком. Доганяє вона їх, намагається схопити за вуздечку, а кінь відхилив голову. Баба схопилася за повісмо, а воно в руках залишилося. Так баба хапалася не раз, і поки доїхали до моря, цілого коня обскубла. А на море Вилупок кинув сувій полотна, виїхав на міст, кинув голку, баба за ним – і втопилася.
Приїхав Вилупок із чарівною скрипкою до пана, а брати, як побачили це, то ще більша злість взяла їх.
– Бачите, пане, який наш брат дивний, – кажуть. – Він ще хвалився, ніби знає таку царівну, що красуня над усіма красунями й мудра над усіма мудрими.
Пан як почув про таке, то й відпочити Вилупкові не дав.
– Ти хвалився, – каже, – ніби знаєш найкрасивішу й наймудрішу царівну. Або ти мені її здобудеш, або загинеш.
Пішов хлопець до лошака сумний-пресумний.
– Чого сумуєш? – питає лошак.
– Як мені не сумувати, коли брати набрехали панові, що я можу привезти ту царівну, що найкраща й наймудріша на світі.
– Це вже біда, – каже лошак. – Але якось буде. Іди скажи панові, хай дає торбу грошей.
Дав пан торбу грошей, і вибрався Вилупок у путь. Їде він, їде, доїхав до крамниці, що коло моря, а лошак каже:
– Іди й купи столик, два крісла, люстро, капелюх півбілий-півчорний, сукню піврожеву-півжовту і великі чоботи – щоб один був синій, а другий червоний.
Купив усе хлопець, що лошак сказав, і поїхав, куди поніс лошак, – до старої порохнявої верби з величезним дуплом.
– Постав столика, на столик люстро, біля стола два крісла, сукню повісь на одне крісло, чоботи положи на друге.
Підготував усе Вилупок, а лошак порадив йому, що далі робити, й пішов пастися.
Заліз Вилупок