Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник
годинник показує.
Кличе пан Вилупка до себе і говорить:
– Чув я, що ти можеш привезти мені такого когута, якого на світі нема. Кожної години він стільки разів піє, скільки годинник показує.
– Не чув я про такого когута, пане, – відповідає Вилупок, – а хто чув, той і привезти може.
Пан вислухав Вилупка чемно, а тоді показав у вікно:
– Подивися на тих повішених – як не привезеш мені того когута, і тебе таке чекає. Я їх повісив за непослух.
Пішов Вилупок до лошака, гладить його і гірко плаче.
– Чого плачеш, побратиме? – питає лошак.
– Біда, повісить мене пан, – відповідає хлопець. – Брати набрехали, ніби я можу привезти такого когута, що піє кожної години по стільки разів, скільки годинник показує.
– Не журися, – каже кінь. – Кажи панові, най дає торбу грошей.
Дав пан гроші, Вилупок осідлав коня і поїхав.
Приніс його кінь на море, а там стоїть крамниця.
Каже лошак:
– Іди до корчми і купи сувій полотна.
Купив хлопець сувій полотна, взяв під пахву і далі поїхали. Від’їхали недалеко, а тоді лошак каже:
– Я дмухну на полотно, а тоді кидай його на воду.
Лошак дмухнув, Вилупок кинув полотно на воду, й зробився міст.
– Голку не загубив, ту, що баба дала? – питає лошак. – Коли не загубив, кидай позад себе, аби забилася в полотно.
Кинув Вилупок голку, і рушили полотняним мостом.
Їдуть, а полотно попереду розмотується, а ззаду змотується знову в сувій.
Переїхали на другий берег, взяв хлопець полотно під пахву – і далі в дорогу.
Довго чи недовго мандрували, а під лісом побачили хату.
Каже лошак:
– В отій хаті живе баба, в неї сидить на поді той когут. Іди, просися на ніч. Баба засне, а ти ще почекай, поки собака, який бабу стереже, вийде надвір і все обнюхає. Тоді тихенько вийди, пристав драбину і лізь за когутом. Злови його за дзьоб, аби не заспівав і біжи з ним до мене.
Зробив хлопець, як радив лошак, впустила його баба до хати на ніч, а він не спить, чекає, коли баба засне. Вже й захропіла стара, але хлопець почекав ще, коли собака все обнюхає. Тоді вийшов з хати, приставив драбину, взяв когута за дзьоб – і тікати. Прибіг до лошака, сів на нього – і гайда до моря.
Та зболіла рука, в якій тримав когута, і хотів хлопець перейняти його в другу руку, але випустив дзьоб, і когут запіяв.
Почула баба свого когута, побила собаку, що не догледів, а тоді сіла на ступу і – доганяти.
Чує Вилупок великий гуркіт за спиною.
– Що бачиш позаду? – питає лошак.
– Бачу вогняну хмару.
– То баба за нами женеться. Дай дмухнути на щітку, кидай її позад себе.
Зробив хлопець, як радив лошак, і позаду зробився ліс густий, як щітка. Баба залетіла в ліс, зачепилася за дерево, і лапка в ступі зламалася.
Закричала баба:
«Рубайся, грабочку,
Тешися, лапочко.
Най я наздожену
Свого когуточка!»
Грабочок рубається, лапка тешеться, і баба сідає на ступу,