Біблійні казки: Казки та легенди про святих. Сборник
сила?
А він каже, що в волоссі.
– Якби мене хто обстриг, я вже, – каже, – ніякої не мав би сили.
А вона мала чоловіка поляка і повідала чоловікові:
– Коби його обстригти, він втратить усю свою силу.
А чоловік повідав тото Самсоновим ворогам. Другим разом він прийшов до коханки та ліг спати, а вони його обстригли. Та й очі йому вибрали, щоби не видів. Що буде робити? – цапки лазить по землі.
Лазив він так і молився, аж тут надійшла якась жінка та й каже:
– Самсоне, іди цапки далі. Там буде такий дім великий, і буде камінь коло вугла. Помацай той камінь, і щоби той камінь підняв. Під тим каменем буде болото, щоби тим болотом очі помазав.
Найшов він той камінь, помацав, підняв його, помазав болотом очі і відразу провидів.
А волосся на його голові вже зачало підростати, і зачав він знов робитися такий моцний, як був.
А в тім домі були його вороги, що волосся йому стригли, їх там було доста, і був у них баль: вони пили, гуляли й співали. А той дім був на камінних стовпах. Самсон підійшов під той дім і так собі подумав: «Я тепер моцний. Але вони знають, в чім моя сила, і знов мене можуть обстригти».
Самсон найбільше виступав проти польських панів. Так, як той Довбуш. І тоті пани були на нього злосні та й тому йому очі вибрали.
Підійшов Самсон під той дім, де пили й гуляли тоті польські пани, хотів він їм заплатити за свої очі та й за все. Та й взявся за той стовп, та й потряс домом, та й той завалився. І Самсона там завалило, і всіх тих ворогів побило.
Цар Давид
Давид – то був собі такий цар. І добрий то, кажуть, був цар, та тілько не християнин. Ото ж то Господь і задумав його до пуття привести, нарядився купцем та й приїжджає до Давида купувати палац. А палац у Давида був такий, що не було кращого в цілім світі.
Ото купець і каже до Давида:
– А що, – каже, – царю Давиде! Не можна у тебе палац торгувати?
– А чому не можна? – каже Давид. – Та тілько не знаю, чи будемо сватами!
– Або чом?
– А так, – каже, – купче чужоземний! Коли маєш стілько злота, що всі мої люди наберуться і скажуть, що вони довільні, то палац твій, а ні – то й не думай!
– А добре, – каже, – царю Давиде! Вели збирати народ!
Зібрався народ із цілого царства, купець і веде його до їдної гори, і як поблагословив купець тую гору, то так вона злотом і розсипалась перед ними. Кинулися люди до того злота, понабирали стільки, скілько хто здужав підійняти.
Ото купець їх і питає:
– Що ж ви, люди, довільні?
– Довільні, довільні! – закричали люди та й усі розійшлися.
– А що, Давиде, – говорить купець, – не програв-єсь може?
– Не дуже і програв! – каже Давид. – Моя земля, то моє й злото.
– Та чия хата, того й правда, – каже купець, – а все-таки треба, щоби хто нас розсудив.
– А хто ж нас розсудить? – питає Давид.
– Та про теє не журися! – каже купець. – Єсть на світі такії люди, у которих обидва ми рівні. Ходімо на цвинтар, там нас розсудять умерлії.
– То ходімо, купче! – каже Давид.
От