Чортів млин: Казки про чортів. Сборник
сиджу тут голодна, бо рани болять.
Іванко помив рани, порвав сорочку й перев’язав їх. Відтак зловив у Пруті рибку й нагодував птицю. Хотів зробити їй і хатку, але тільки підійшов до очерету, то почув:
– Не рви мене, парубче, бо, може, прийде той, що я його чекаю.
– А ти що за одна?
– Дівчина-тростинка.
– Кого чекаєш?
– Свого визволителя.
– Ану, покажися.
Голос відповів:
– Два рази я вже показувалася… Та що з того? Як пішли, так і нема по сьогоднішній день. Ще можу показатись один-єдиний раз.
– Останній раз мені й покажись. Бог мій, не обдурю.
– Ну, добре, дивися на вершечок очерету.
Раптом Іванко побачив перед собою чарівну дівчину. Вона була така гарна, як перша квітка навесні, але дуже сумна.
– Чому ти сумна?
– Мене украла від батьків зла відьма. Хотіла, щоб я віддалась за її сина-велетня. Я не схотіла і втекла, сховалася в цій трощі[15]. Відьма мене знайшла і обернула в тростинку. Аби мене визволити, треба викрасти мій перстень і покласти його на вершечок…
І дівчина зникла. Вона дуже сподобалася нашому Іванкові. І вирішив він їй допомогти. Повернувся до журавки й каже:
– Нам треба розлучитися.
– Куди підеш? – спитала журавка.
– Піду шукати те, про що не можна говорити.
– Нехай тобі щастить!
Іванко йшов полями, лісами. Якось при дорозі побачив хатку. Увійшов. У сінях були три коти, прив’язані до трьох стовпів. Іванко погладив кожного кота й дав по шматку риби.
– Няв, няв, няв… – озвалися до нього коти.
З хатки почувся якийсь голос:
– Хто там збиткується над вами?
– Не збиткується ніхто. Парубок дав нам їсти.
– Тоді заходь до хати, парубче!
У хаті Іванко нікого не побачив, бо там було темно. Викресав вогню й посвітив. На печі лежала стара-старезна баба.
– Добре, синку, що не минув моєї хатки, бо в мене щось у боку коле. Нема кому водиці принести.
– Водиці? Зараз, бабко…
– Сам не принесеш, бо заблудишся. Спусти одного кота, він очима буде присвічувати дорогу.
Іванко вийшов у сіни і спитав:
– Котрий із вас піде зі мною по воду?
– Всі по одному разові, – відповів найстаріший.
І пішли. Дорогою Іванко зацікавився:
– Скажи, котику, чому це ви прив’язані?
– Не можу сказати, стара прожене мене. Спитай другого.
Іванко зварив кулешу, нагодував бабку і котів. Переночував і хоче йти далі. А стара не пускає:
– Побудь тут ще трохи, доки не перестане мені боліти поперек.
Другого дня Іванко пішов по воду з другим котом.
– Скажи, котику, чому це ви прив’язані?
– Не можу сказати, я боюсь баби…
На третій день Іванко пішов по воду з третім котом. Напоїв його, погладив, дав шматочок рибки.
– Скажи, котику, чому це ви на прив’язі?
– Боюся говорити, але тобі скажу. Баба – найстарша відьма. Вночі до неї злітаються всі нечисті сили й радяться,
Троща – очерет.