Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Данило Яневський
моделі через сільське громадське самоврядування та застосування звичаєвого права».
Центральна Рада та її політичні побратими – більшовики – лише каталізували процес, довели його до крайньої межі. Весь політичний вплив УЦР від квітня – травня 1917 р. спирався на мовчазний дозвіл селянам виступати проти держави та її інститутів, грабувати поміщицькі маєтки, майно та власність поляків і євреїв, «не дотримуватися якихось формально-юридичних умовностей, які вважали суто «панським» правом»… «Останнє,– звертає нашу увагу В. Лозовий, – виправдовувалось втіленням принципу соціальної справедливості. Більшовицький «Декрет про землю» та тимчасовий земельний закон Центральної Ради скасували приватну власність на землю та реально узаконили і так легітимний у селянській свідомості процес аграрного перерозподілу».
Ще один наслідок державотворчої діяльності доби УЦР/ УНР – захмарний рівень кримінальної злочинності. «У повітах перебувало багато амністованих урядом Керенського карних злочинців, які буквально тероризували населення. Фіксувалось багато грабунків та інших злочинів. Грабували не лише поміщиків, а й селян, священиків, інтелігенцію… В умовах зруйнованої економіки зростала спекуляція, що викликало озлоблення населення. Фактично в усіх селах гнали самогонку. Правоохоронні органи вживали заходів щодо припинення злочинних дій та притягнення винних до відповідальності. Незважаючи на намагання влади запровадити державне судочинство, щоб приборкати селянське свавілля, на місцях продовжувались самосуди»[29]….
Мати справу з усіма цими та іншими дуже важливими обставинами, із вчорашніми ворогами та сьогоднішніми окупантами/союзниками і судилося Павлові Скоропадському та його однодумцям і соратникам, яких сьогодні назвали б «політичною командою».
Хто такий Павло Скоропадський?
Павло Петрович Скоропадський – прямий нащадок одного з найшляхетніших українських родів. Цей рід упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії, був пов'язаний шлюбними зв'язками з українськими козацько-шляхетськими родинами Апостолів, Закревських, Кочубеїв, Лизогубів, Лисенків, Маркевичів, Милорадовичів, Полуботків, Розумовських.
Народився 3(15) травня 1873 р. у Вісбадені в родині Петра та Марії (з дому Міклашевських). Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Освіту розпочав зі Стародубської гімназії. 1893 р. закінчив Пажеський корпус і розпочав службу в Кавалергардському полку. З 1895 р. – полковий ад'ютант, з 1897-го – поручник цього полку. Учасник російсько-японської війни: командир сотні Читинського козачого полку, ад'ютант командувача військами на Далекому Сході. З грудня 1905 р. – полковник, флігель-ад'ютант імператора Миколи II. З вересня 1910 р. – командир 20-го драгунського Фінляндського полку. 3 1912 р. – генерал-майор.
Гетьман України Павло