Українські традиції. Отсутствует
на запущення, або явиться рать злопогубная, або буде щось люте».
Сонце в народа святе, праведне, і так його звуть і старші наші письменники, напр. Т. Шевченко, П. Куліш і ін. Великий князь Володимир Мономах (t 1054) у своїй «Науці дітям» навчає: «Щоб не застало вас сонце в постелі. Віддавши ранішню Похвалу Богові, а потім сходячому сонцеві, й побачивши сонце, прославте Бога з радістю!»
Як показує листування Кирила з Нифонтом другої половини XII віку, у нас померлих ховали до заходу сонця, – щоб померлий і в останнє бачив сонце.
Так само й зорі святі та праведні. Зорі – це віконця до Неба («Лісова пісня»). П. Куліш у «Чорній Раді» 1857 р. подає: «Зорі – то людськії душі. Як засне грішне тіло, добрі душі, покинувши землю, зносяться до Господа Бога, купаються, обливаються у небесному світі, підслухають, що говорять на Небі Анголи… Як же часом покотиться по Небу й погасне ясна зоря, козак перехреститься і помолиться за усопшу душу». Він же пише: «На Небесах сияють вічно Божі мислі – зорі».
«Зорі – то Янголи дивляться. У кожного є свій Янгол: то він і пильнує за душею, стереже її, щоб, бува, що лихе не спіткало. Ото ж, як зірочка покотиться, то душа переставиться», – так подає Панас Мирний в «Хіба ревуть воли…»
П. Куліш у «Чорній Раді» подає, чого на місяці видно плями: «То ще як Каїн убив Авеля, то Бог назнаменував на місяці той гріх своєю рукою: Дивіться, каже, люди добрі: так як сей Каїн до віку вічного нестиме на плечах братнє тіло, так усякий душогубець носитиме до віку, до Суду, тяжкий гріх свій». Про це подає й Т. Шевченко в «Назарі Стодолі»: на місяці брат брата на вилах держить.
Гулак-Артемовський пише:
Пішов татусь в той край гожий,
Де місяць і сонце
З світлиць Божих на світ Божий
Дивляться в віконце.
«Під тихими вербами» Б. Грінченка 1907 року: «Зіньку, чи правда, що на місяці брат брата на вилах держить?»
І взагалі, в народніх обрядах скрізь бачимо остатки солярного (соняшного) світогляду, і стародавні вірування в небесні світила. В наших казках нерідко виступають ці космічні сили: сонце, місяць, зорі, а також: мороз, град, вітер і ін.
Усі небесні світила, – це одна родина: сонце – жінка, місяць – чоловік, молодий, а зорі – то дітки, як то співається в наших колядках.
У стародавній Молитві на Хрещення читаємо (Требник): «Ти простерл єси Небо яко кожу, Ти утвердил єси землю на водах». Небо не одне, а багато їх, напр. Іоаникій Галятовський твердить, що є 11 Неб («Ключ Розуміння»).
Місяць скрізь шанувався, бо ж це нічне Боже око. І навіть і тепер, хто побачить його вперше (новика), той конче мусить перехреститися, щоб щастило ввесь місяць. А хто побачить новика з лівої руки, та ще з порожніми кишенями, тому не поведеться, і треба вміючи відплюватися. Гори й долини, які бачимо на місяці, з найдавнішого часу породили багато різних легенд, з них у нас найчастіша: це побилися два брати, й один тримає другого на вилах (Чубинський), або – це Каїн Авеля забив.
Денниця чи порання зоря та зоря вечорова, – це сонцеві