Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа. Андрис Лагздукалнс
ось ці папери, які мені вдалося зібрати, – чоловік підвівся й підійшов до книжкової полиці. Взяв у руки звичайну канцелярську теку перев'язану червоною тасьмою.
Гість, скориставшись тим, що господар будинку повернувся до нього спиною, швидким рухом дістав з кишені піджака невеликий флакон із синього скла та, відкривши його, хлюпнув кілька крапель у келих з коньяком, необачно залишений на столі його співрозмовником. Закривши флакон, він сховав його до кишені й, протерши рукавом дорогого піджака крапельки поту, які виступили на чолі, знову надав своєму обличчю зосереджений вираз.
– Ось, можете ознайомитися, – Штофман передав гостеві теку й, узявши келих, зробив кілька ковтків. – Досить цікава добірка, яка сама по собі вже коштує величезних грошей. Але я віддам вам папери в якості бонусу, як ведеться сьогодні під час укладання угод.
Гість розв'язав тасьму. Побіжно переглянувши папери, він закрив палітурку і кинув теку на стіл. Потерши пальцем перенісся, чоловік зняв окуляри та протер скло шовковою хустиною, яку дістав з внутрішньої кишені піджака.
– Добре, гер Штофман. Я передам клієнту ваші умови. Гадаю, ми дійдемо з вами згоди.
– Це чудово, – його співрозмовник ковтнув ще коньяку і, скривившись, потер рукою горло. – Чорти вас забирай! Ви що мені налили сюди, мерзотник ви такий? – відсунувши келих він підвівся з крісла на повний зріст та масажуючи горло однією рукою, другою витягнув з кишені в’язаного джемпера дармовис із закріпленими на ньому трьома ключами. Підійшовши до книжкової полиці, він натиснув на корінець однієї з книг, привівши в дію прихований механізм. Частина полиці рушила в бік, відкривши доступ до дверцят невеликого сейфа вмонтованого в стіну.
– Ви, мабуть, з глузду з’їхали, юначе. Отруїти старого Ганса за допомогою сучасної хімії, рецепт якої ви знайшли в мережі. Ха-ха-ха! Це Вам не під силу, – чоловік зупинився, перевівши подих. – Я завжди готовий до цього і у мене є набір протиотрут на всі випадки життя. Ви ще пошкодуєте, що прийшли до мого будинку та вирішили в такий мерзенний спосіб заволодіти цими коштовностями.
– Це не хімія, Штофман. Це отрута рослинного походження й навряд чи у вас є від неї антидот, – гидко посміхнувся його співрозмовник, з цікавістю спостерігаючи, як господар намагається потрапити ключами в замкову щілину. – Ви навіть не встигнете відчинити дверцята, а у звіті лікаря буде написано – серцевий напад, – він підвівся з крісла й почав згортати чохол зі стилетами.
Сунувши його до портфеля, він відправив туди ж теку з паперами.
– Прощавайте, гер Штофман, та передавайте вітання вашому батькові, з яким ви скоро зустрінетесь у пеклі. Адже це він, немов звір, катував дівчат на очах у старого жида, доки той не передав йому стилети. Але навіть після того, як він їх отримав, ваш татко вбив усіх. Зараз ви повинні сплатити за його гріхи. Не буде ні нового серця, ні круїзної яхти, ані спітнілих мулаток… Не буде нічого, окрім кам’яного хреста з вашим іменем на міському цвинтарі та поїденої