Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа. Андрис Лагздукалнс
стрічка уявних образів, яка зникала за крутим поворотом. Слова не затримувалися, прямуючи невідомо куди. «Напевно, прямо до більш вдалого копірайтера», – вирішила дівчина.
Їй стало прикро, що вона витратила першу половину дня на дві сторінки тексту, які мали викликати в покупця непереборне бажання придбати дорогущий наворочений пилосос. Той, хіба що не вмів розмовляти і варити каву. Судячи з технічної документації, наданої сумлінним клієнтом, у цієї суперсучасної моделі домашнього монстра з усім іншим все було гаразд. Він навіть мав зв'язок з мережею, використовуючи яку, повідомляв своїй господині за обсяг виконаної роботи, доки пані або мадам наводила красу в престижному салоні. Саме цей факт, на думку клієнта, й повинен був бити по мізках дружин бізнесменів та бізнес-вумен, змусивши їх не вагаючись викласти півтори тисячі американських доларів за чудо-машину.
Льолька уявила це диво сучасної техніки в своїй двокімнатній «хрущовці» й розсміялася. Прибирання займало у неї годину або півтори, один раз на тиждень. Допомагав їй у цьому добротний старенький пилосос на коліщатках з гофрованим шлангом, у декількох місцях замотаним скотчем та синьою ізоляційною стрічкою, подарований років десять тому Маргошею.
Маргоша, яка доводилася Льольці двоюрідною тіткою, частенько збагрювала їй стару немодну «побутовку», яка, разом з тим, довгий час вірою та правдою служила «Попелюшці». Ще серед помічників дівчина мала китайську швабру, віник та суперсерветки, які витирали пил, не залишаючи слідів. Якщо посеред тижня в її житлі не влаштовувалися посиденьки з пивом, чіпсами та креветками, то особливо прибирати було нічого. Зате вже після посиденьок – у-у-у-у-у-у! Але все одно, як Льолька не зважувала, застосування диву імпортної техніки в її затишній оселі не знаходилося.
Квартира перейшла в повне Льольчине розпорядження три роки тому. Сталося так, що її матуся після раптової смерті свого рідного брата, отримавши в спадок добротний будинок у Полтавській області, з радістю перебралася туди. Крім будинку мамці дісталося домашнє господарство у вигляді двох корів, курей, гусей, качок та собаки Гільзи й кота Рикошета.
Небіжчик дядько Льоня за життя був кадровим військовим, артилеристом, тому й прізвиська у його домашніх улюбленців були відповідні. Відтепер, матуся кілька разів на рік, приїжджала до єдиної дочки з гостинцями, затягуючи на третій поверх непідйомні картаті сумки «мрія окупанта», набиті пиріжками, обпатраними птахами, бутлями з консервацією та салом.
Згадавши за сало і пиріжки, Льолька почула, як ображено й голосно обізвався її шлунок. Це було зрозуміло, бо почавши змагання з нездоланним текстом, за весь цей час Льолька напоїла себе трьома чашками кави й «нагодувала» нікотином, викуривши штук п'ять цигарок.
– Завтра, завтра – не сьогодні, – пробурмотіла дівчина.
Зберігши рядки, що викликали лише роздратування, вона закрила текстовий документ, а слідом за ним папку «Робочі матеріали». Простягнувши руку, додала гучності на радіоприймачі, налаштованому, як зазвичай, на улюблену станцію