Смок Беллю. Смок і Шорті. Джек Лондон
даючи йому дорогу.
Унизу, на нижньому краї льодівця стояв маленький намет. Здавалося, що ніби той намет, підстрибуючи, несеться йому назустріч – так швидко він більшав. Залишивши утоптану стежку – шлях носіїв, що ухилявся ліворуч – Смок врізався в незайманий сніг. Це збило навколо нього морозну куряву, але загальмувало його швидкість. Він знов побачив намет саме тоді, як наскочив на нього, зніс скрепи на ріжках, ударився в лицьову полу намету і в’їхав у саму середину його, сидячи на брезенті, поміж своїх мішків із харчами. Намет загойдався, наче п’яний, і в морозній парі Смок опинився віч-на-віч зі зляканою молодою жінкою, що сиділа на вовняних ковдрах, тією, що назвала його в Дайї «чечако».
– Бачите, як від мене курить1? – запитав він весело.
1 «Did you see my Smoke?» (Смок – з англійської «обкурений», звідси і прізвисько героя.
Вона глянула незадоволено на нього.
– Кажіть мені тепер про чарівні килими-літуни, – провадив він.
– Чи не хочете ви зсунути цей мішок із моєї ноги? – запитала вона холодно.
Він подивився і швидко встав.
– Це не мішок. Це мій лікоть. Вибачте.
А проте ця інформація не збентежила її, а холодний тон звучав, як виклик.
– Треба ще дякувати вам, що не перекинули пічки, – сказала вона.
Він простежив за її поглядом і побачив залізну пічку та кавник, що коло нього поралася молода скво2. Він утягнув у себе дух кави й озирнувся до дівчини.
2 Squaw – жінка-індіянка.
– Я – чечако, – сказав він. Невдоволений вираз її обличчя казав йому, що для неї це й без того ясно, але він не журився.
– Я кинув мої заліза, цебто пістолі, – сказав він.
Тоді вона пізнала його, і очі їй заблищали.
– Я ніколи не думала, що ви дістанетеся аж сюди, – сказала вона.
Він знов пожадливо втяг повітря.
– Як я люблю каву! – сказав він, звертаючись просто до неї. – Я дам вам мого мізинця – відріжте його – і я не скажу нічого. Я буду вашим рабом хоч рік, хоч другий або скільки хочете часу, тільки дайте мені шклянку кави.
І за кавою він сказав їй своє ім’я та довідався, що її звуть Джой3 Ґастел. Він також дізнався, що вона здавна в цій країні. Вона народилася на торговельній стоянці на Грейт Слейв і ще дитиною перейшла зі своїм батьком через Скелясті Гори та спустилася до Юкону. Тепер вона їздить із батьком, що затримався у справах у Сітлі, і під час корабельної катастрофи мало не загинув на нещасливому «Чантері», але приїхав назад до Гіуджет Савнду на пароплаві, що його врятував.
3 Джой – з англійської «радість».
Зважаючи на те, що вона сиділа ще у своїх ковдрах, він не затягував розмови і, героїчно ухилившись від другої шклянки кави, витяг з її намету свою кладь і себе самого. Він також звідти виніс кілька своїх спостережень, а саме: що мала вона гарне ім’я та гарні очі, їй було не більш ніж двадцять або двадцять два роки, її батько, певне, був француз. Вона