Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй
повторюваний голос, який тебе стримує. Після цього спробуй використати чотири запитання, які Байрон Кейті пропонує у своєму методі під назвою «Робота»: 1. Це правда? (Якщо ні, переходь до 3.) 2. Ти абсолютно впевнений(-а), що це правда? 3. Як ти реагуєш і що стається, коли ти приймаєш цю думку? 4. Ким ти будеш без цієї думки?
Ми знешкоджуємо ці вигадки й піднімаємося над ними, коли повертаємось обличчям до дискомфорту замість відштовхувати його. Коли помічаємо, що історії, які ми собі розповідаємо, роблять нам боляче, і після цього запитуємо: 1) звідки прийшло це переконання? і 2) що воно каже про моє зростання? Саме в цьому полягає мистецтво обирати цікавість.
Коли я вперше стикнулася зі своїми вигадками про те, що нічого не варта, мені соромно і я «недостатньо хороша», то не одразу розуміла, що ті незручні почуття не були моїми ворогами. Я намагалася перебороти та прогнати цей дискомфорт, позбутися його. Думала, якщо взяти «часи, коли моє серце розбивалося на мільйони шматків», «горе, яке я не дозволила собі пережити» та «зраду десятилітньої давності» і скласти їх у коробку з милим бантиком, а саму коробку поставити на верхню полицю шафи, то незручні переживання зникнуть магічним чином. Через кілька років я була збентежена, коли виявила, що вони не тільки не зникають – вони посилюються!
Намагаючись бути оптимістичною, беручи якнайбільше з кожної миті й шукаючи позитив у будь-якій ситуації, я зрозуміла, що мені бракувало зростання, мудрості й світла, яке приходило в найтемніші часи. Рухаючись у бік боротьби, я рухалася до світла.
Лише коли я навчилася приймати й поважати свій внутрішній біль, коли мені стало цікаво, що ж він намагається мені сказати, я змогла відкрити глибшу любов, доброту та радість усередині. Я зрозуміла, що мої почуття не були проблемою. Лише те, як я ставилася до них.
Шеріл Стрейд, мемуаристка й авторка бестселерів, якось сказала на своєму семінарі: «У всіх нас є невидимий жахливий хтось, і ми маємо знайти спосіб співпрацювати з цими людьми». Замість того щоб «убивати їх», Шеріл пропонує спробувати поговорити з ними за келихом вина. Мені також подобається уявляти, як я цокаюся бокалом піно-нуару з моєю тривогою. Ми кружляємо келихи й робимо ковток, а потім я нахиляюся й кажу: «Слухай, я зараз уся до твоїх послуг. Що ти хочеш мені сказати?» Таке запрошення дає мені змогу зняти страшну маску «ворога» й побачити союзника, з яким я маю можливість познайомитися.
Нашi почуття не є проблемою. Лише наше ставлення до них.
Щоденник допитливості
Пригадай свій внутрішній голос, який викликає в тебе стрес. Зверху щоденника напиши: «Привіт, голос, що каже ___________________, я уважно тебе слухаю. Що ти хочеш мені розповісти?»
І саме це ми досліджуватимемо в наступному розділі «Міфи про тривогу». Коли ми повертаємося обличчям до страху, сорому, заздрості, синдрому самозванця, порівняння себе з іншими й до перфекціонізму, то рухаємося в бік радості, краси, магії, потоку, любові й дива. Розчищаючи шари переконань, які нам нав’язало суспільство в пошуках істинної правди, ми натрапляємо на три