Гріхи батьків. Джеффри Арчер
ранку, – відповіла Пеґґі, – і з четвертої до шостої пополудні. У разі надзвичайної ситуації треба набрати один-один-один на найближчому телефоні.
– А яке прізвище в лікаря?
– Паркінсон. Доктор Паркінсон. Він єдиний чоловік, від котрого на кораблі шаленіють усі дівчата без винятку.
– А один із пасажирів вирішив, що це доктор Воллес.
– Ні, Воллі вийшов на пенсію десь із півроку тому. Милий дідуган.
Під час перерви Емма більше не ставила запитань, а просто пила каву.
– Чому б тобі не прогулятися трохи, огледітися, щоби знати, куди їх відправляєш? – запропонувала Пеґґі, як тільки вони підійшли до виходу.
Вона передала Еммі путівник по кораблю.
– Побачимося на обіді.
Відкривши путівник, Емма розпочала своє знайомство з горішнього поверху: ресторани, бари, зала для гри в карти, бібліотека і навіть танцювальний майданчик із джазовим оркестром. Вона зупинилася лише для того, щоби придивитись уважніше, коли натрапила на лазарет на другому нижньому поверсі, прочинивши подвійні двері і зазирнувши досередини. Два акуратно застелених ліжка стояли біля стіни по інший бік приміщення. Можливо, Гаррі спав на одному з них, а лейтенант Бредшоу – на іншому?
– Я можу чимось вам допомогти? – почувся голос.
Емма обернулася і побачила цибатого чоловіка у довгому білому халаті. Вона одразу ж зрозуміла, чому Пеґґі ним захоплювалася.
– Я щойно почала роботу в інформаційному бюро, – пояснила вона, – і маю намір дізнатися, де все розташоване.
– Моє ім’я Саймон Паркінсон, – назвався він і приязно всміхнувся. – Тепер ви дізналися, де я перебуваю, куди можете завітати будь-коли.
– Спасибі, – подякувала Емма, швидко відступила назад у коридор, зачинила за собою двері й відійшла.
Вона не могла згадати, коли востаннє хтось із нею фліртував, але їй хотілося, щоби краще це був доктор Воллес. Решту ранку жінка провела, вивчаючи кожен поверх, доки не відчула, що освоїла розташування корабля, і тепер зможе пояснювати пасажирам усе з більшою певністю.
Вона з нетерпінням очікувала, як увесь пообідній час демонструватиме свої нові знання, але Пеґґі попросила її переглянути списки пасажирів так само ретельно, як вона вивчала корабель. Емма опинилася сама в якомусь задрипаному приміщенні, вивчаючи імена людей, яких більше ніколи не побачить у своєму житті.
Увечері вона спробувала спожити вечерю – квасолю з тостами та склянку лимонаду – й уже незабаром після цього знову опинилася в каюті, сподіваючись заснути до того, як повернеться механік. Коли ж двері відчинилися, світло в коридорі розбудило Емму. Вона не могла збагнути, хто ввійшов до каюти, бо це точно був не механік, адже його ноги не сягали стіни. Вона пролежала без сну сорок хвилин і не заснула, доки двері не зачинилися знову.
Емма хутко звикла до щоденного графіка з чиїмось нічним візитом. Ці відвідини не надто різнилися між собою, змінювалися лише чоловіки, хоча одного разу якийсь гість рушив до Емми,