Драми. Улас Самчук
у кількох числах поспіль рекламувала новий сезон Театру і його прем’єру[34]. Газета опублікувала також рецензію Михайла Рудницького на виставу[35].
Цікаву інформацію про роботу над іншими драмами дає епістолярій письменника. У листі до Леоніда Білецького від 11 березня 1949 року У. Самчук зазначав: «Я написав нову п’єсу з життя канадійського “Повій вітре”. Роблю тут читання публичні з успіхом своїх “Жорен” і “Вітра”[36]. Лист до Юрія Шереха від 04 жовтня 1951 року свідчить, що митець дістав замовлення на п’єсу з приводу подарованого Москвою канадським комуністам пам’ятника Тарасові Шевченку[37]. За місяць він писав уже про інше замовлення: «Тепер я дістав завдання написати театральну картину з приводу 60-річчя укр. в Канаді. Мучуся, але йде…»[38]. У наступних листах до того ж адресата – інформація про успішне завершення праці над п’єсою[39], неспромогу театралів сплатити гонорар[40]. У листі до художниці Люби Генуш із Монреаля письменник повідомляв про публічні відчити перед невеликою кількістю слухачів[41].
На жаль, відшукати тексти згадуваних в епістолярію драматичних творів поки що не вдалося. Хочеться вірити, що вони таки віднайдуться найближчим часом.
Самчукові драми живуть своїм літературним життям. Вони застиглі в літературній формі і не оприсутнені на сцені, проте не втратили своєї художньої вартості. Можливо, вихід цих творів у багатотомному виданні дасть поштовх і для розгортання їхньої сценічної долі.
Слухайте, слухайте! Говорить Москва!
Одноактівка[42]
Борис Чортомолов – Госторгпред ССРР за кордоном.
Ларя – жінка його.
Владлен – вихованець Чортомолова, студент хімії на практиці.
Розенфельд (він же Костя) – урядовець особливих доручень.
Німа служниця.
Голосномовник радіоприймача.
…Кабінет Чортомолова: проста затишна кімната, шпалери пурпурової барви з золотистими трикутниками. У правій (від глядача) стіні широке вікно завішане тяжкими ґардинами. Перед ним бюрко, на якому телефон, глобус, електричний радіатор, купи газет, паперів та ріжного знаряддя до писання. Видно заголовки газет: «Правда»[44], «Берлінер Тагеблят»[45], «Ле Матен»[46] і інші. Перед бюрком крісло з поруччям і збитою круглою подушчиною. Під поніжжям ведмедяча шкіра. Коло вікна портрет Толстого, а на прилежній стіні – Маркса. Під Марксом шезлонг, покритий килимом барви шпалерів з перськими орнаментами. Побіч портрету адміністративна мапа Сов. Союзу. Далі двері, що ведуть у спальню. При лівій стіні шафа, за шкляними дверцями котрої блищать рядки книжок, здебільшого у витиснених золотом
Див.: Діло (Львів). – 1935. – № 297. – 06 листопада. – С. 5; № 299. – 08 листопада. – С. 5; 8; № 300. – 09 листопада. – С. 4; № 301. – 10 листопада. – С. 7; № 303. – 12 листопада. – С. 8; № 304. – 13 листопада. – С. 8.
Діло. – 1935. – № 306. – 15 листопада. – С. 7.
Самчук У. Лист до Леоніда Білецького від 11 березня 1949 року. – Ф. 195. – Од. зб. 334. – Арк. 2.
Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 04 жовтня 1951 року. – Од. зб. 869. – Арк. 6.
Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 21 листопада 1951 року. – Од. зб. 869. – Арк. 7.
Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 01 січня 1952 року. – Од. зб. 870. – Арк. 1.
Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 11 квітня 1952 року. – Од. зб. 870. – Арк. 2.
Самчук У. Лист до Люби Генуш від 04 лютого 1952 року. – Од. зб. 422. – Арк.
Друкується за виданням: Літературно-науковий вісник. – 1930. – Річник ХХІХ. – Т. СІ. – Кн. ІІІ. – Березень. – С. 198–216.
В одному з листів до Анни Бойцун письменник зазначав: «З моїми драматичними спробами не все гаразд – вони мені не повелися. Одна одноактівка з назвою «Слухайте, слухайте – говорить Москва» друкувалася у «Вістнику» Донцова за рік 1930 (числа не пам’ятаю і не маю його у себе). Це було щось про совєтську амбасаду в Парижі. Навіть вже забувся зміст» (Лист від 01.02.1965 // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ф. 195. – Од. зб. 357. – Арк. 22).
«Правда» – центральний орган партії більшовиків, найвпливовіше совєтське видання, фактично – головна газета в СССР.
«Берлінер Тагеблят» (нім. Berliner Tageblatt) – щоденна німецька газета, що виходила в Берліні впродовж 1872–1939 років.
«Ле Матен» (фр. Le Matin) – французька щоденна газета, що виходила впродовж 1884–1944 років.