Айвенго. Вальтер Скотт
століття Г. Філдінга, Т. Смоллетта, О. Голдсміта та інших, який досягнув високого рівня у зображенні життя, побуту, звичаїв, ментальності різних прошарків тогочасного суспільства. Тому не безперечною є звична точка зору, що у творчості Скотта відбувається перехід до реалізму, розвинутого у творчості романістів наступного покоління – Діккенса й Теккерея. Та безсумнівним є те, що він збагатив роман ХІХ століття вправним відтворенням «колориту часу» й впливу історії на суспільне й індивідуальне буття.
Англійські реалісти ХVІІІ століття рельєфно змальовували середовище й характери персонажів, часто в комічному, а то й у сатиричному висвітленні. Але це був світ приватного життя приватних людей, до якого лише іноді долітали притлумлені відзвуки історичних подій. Історія протікала десь поза цим світом, десь збоку або, точніше, зверху, у «високих» сферах, не позначаючись на ньому. Вона була предметом історіографії, яка мала переважно наративний (розповідний) або наративно-описовий характер.
Інша річ Скотт: уже в першому циклі романів, написаних на сюжети з недавнього минулого Шотландії, він прагнув показати, що приватне життя й історія – не ізольовані світи, що життя як особистості, так і всього суспільства підпорядковане історії, впливу її закономірностей та колізій. Ці романи, від «Уеверлі» до «Айвенго», називають «шотландським», або «уеверлійським» циклом. В основних рисах у них була вироблена модель історичного роману, яка лягла в основу європейської історичної романістики першої половини ХІХ століття.
Як правило, будуються вони так: спочатку Скотт, у стилі романістів ХVIII століття, малює повсякденне життя в маєтку джентрі (поміщика) чи в буржуазній родині. Але далі в це розмірене життя, занурене в побут, вторгається історія, розігруються історичні події, у вир яких, нерідко всупереч його намірам і бажанням, втягнуто головного героя, молодого дворянина чи буржуа, і це тягне за собою важливі зміни в його житті. Найвиразніше ця схема проглядає в романі «Уеверлі», а також у «Пуританах», «Роб Рої» та деяких інших. Розгортаючи твір таким чином, Скотт що далі, то більше відходить від просвітницького роману ХVІІІ століття, звертається до ресурсів любовно-авантюрного, пригодницького, готичного романів.
Тут варто підкреслити, що «Айвенго» – перший роман, названий письменником у підзаголовку «А Romance». Це любовно-авантюрний твір, який має багато спорідненого з літературною «готикою». Візьмемо, наприклад, замок Фрон де Бефа: похмура кам’яна споруда з переходами, підземеллями і потаємними кімнатами, яка ховає жахливі таємниці вбивств і кровозмішання; істоти, що його заселяють, більше схожі на демонів, ніж на людей, їхні душі сповнені ницих пристрастей, чорною злобою й жадобою помсти; особливо характерна в цьому плані Ульріка, добровільна бранка норманів-господарів. «Готичні» риси притаманні й деяким іншим персонажам, насамперед тамплієрові Бріану де Буа-Жільберу, жорстокому і пристрасному водночас. Скотт вдало обігрує рису європейської