Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер
звернулася вона до мажордома, який щойно повернувся, – квіти в моїй кімнаті починають в’янути. Можливо, ви могли б їх замінити до того, як я ляжу спати сьогодні ввечері.
– Безумовно, міледі. Коли будете готові, сер Джайлз, вечеря на столі.
– Не знаю, як ви, – сказала Вірджинія, – але я голодна. Може, ходімо?
Не чекаючи відповіді, вона вхопила Джайлза за лікоть і вивела їх усіх із кімнати.
Під час трапези Вірджинія частувала присутніх розповідями про своїх предків, представляючи їх чи не кістяком Британської імперії. Генерали, єпископи, міністри і, певна річ, кілька паршивих овець, як вона зізналася, та, мабуть, кожна сім’я має одну чи дві таких? Краля ледве перевела подих, коли скінчили десерт, а Джайлз повідомив сенсацію.
Він постукав ложкою по келиху з вином, аби переконатися, що привернув увагу кожного.
– Маю поділитися з вами чудовими новинами, – заявив він. – Вірджинія надала мені велику честь, погодившись стати моєю дружиною.
Запанувала незручна тиша, поки Гаррі нарешті не вичавив:
– Вітаю.
Еммі якось вдалося зобразити слабку посмішку. Коли Марсден відкоркував пляшку шампанського і наповнив келихи, Гаррі не міг не подумати, що Елізабет пробула в могилі лише кілька годин, а Вірджинія вже здійснила її пророцтво.
– Певна річ, щойно ми одружимося, – заторохтіла Вірджинія, ласкаво торкнувшись щоки Джайлза, – тут неодмінно відбудеться кілька змін. Але не можу собі уявити, щоб це стало несподіванкою, – сказала вона, тепло всміхаючись Еммі.
Джайлза настільки зачаровувало кожне її слово, що він просто схвально кивав щоразу, коли краля закінчувала речення.
– Ми з Джайлзом, – продовжила вона, – плануємо переїхати до Беррінґтон-холу вже незабаром після того, як поберемося, але з огляду на загальні вибори весілля доведеться відкласти на кілька місяців, що дасть вам більш ніж достатньо часу, щоб знайти собі житло.
Емма поставила келих із шампанським і поглянула на брата, але той відвернувся.
– Я впевнений, що ти зрозумієш, Еммо, – сказав він, – що ми хотіли б розпочати наше подружнє життя з Вірджинією як господинею Беррінґтон-холу.
– Це природно, – визнала Емма. – Чесно кажучи, буду дуже рада повернутися в нашу садибу, де я провела стільки щасливих дитячих років.
Вірджинія глипнула на свого нареченого.
– До речі, – врешті-решт спромігся Джайлз. – Я мав намір подарувати садибу Вірджинії як весільний презент.
Емма з Гаррі перезирнулися, але перш ніж хтось із них повернув собі дар мови, Вірджинія зронила:
– У мене є дві літні тітки, обидві нещодавно овдовіли. Їм там буде дуже зручно.
– Джайлзе, ти навіть не подумав, що може бути зручним для мене з Гаррі? – поцікавилася Емма, пильно споглядаючи на свого брата.
– Можливо, ви могли б переїхати до одного з котеджів у маєтку? – запропонував Джайлз.
– Не думаю, що це гарна думка, коханий, – втрутилася Вірджинія, взявши молодика за руку. – Не треба забувати, що я планую