Метафізика. Аристотель
також трималися такої думки про [30] природу. Адже вони вважали Океан і Тефіду батьками творення[13] і стверджували, що боги клялися водою[14], яку поети називали Стіксом. Адже найбільш шанованим є найдавніше, і клянуться тим, що найбільше шанують.
[984a] [1] Утім, чи справді ця думка про природу є первісною і давньою, це точно невідомо. Одначе Фалес, кажуть, саме так висловлювався про перші причини. Сказане ж Гіппоном, далебі, настільки незначуще, що його ніхто не наважиться поставити серед цих філософів, [5] Далі, Анаксимен та Діоген покладали повітря раніше води і вважали саме його найбільшою мірою началом серед простих тіл. Гіппас Метапонтійський та Геракліт Ефеський вважали началом вогонь, а Емпедокл проголошував одразу чотири начала, додавши до згаданих землю. Начала існують вічно й не [10] виникають, а лише більшими чи меншими масами поєднуються й роз’єднуються.
Натомість Анаксагор Клазоменський – старший від нього за віком, твори якого, проте, з’явилися пізніше – стверджує, що начал безмежно багато. Він каже, що майже всі гомеомерії, точнісінько як вода і вогонь, виникають та руйнуються тільки поєднуючись та роз’єднуючись і ніяк інакше. Вони не виникають і не знищуються, а натомість перебувають вічно.
Тож, схоже, філософи розглядали тільки таку причину, що належить до виду матеріальних. Але мірою поступу вже сама справа вказала їм шлях і спонукала до подальших пошуків. Адже, навіть якщо будь-яке [20] виникнення й будь-яке руйнування походить від якогось одного елемента (як у більшості випадків) або ж більшої кількості елементів, але ж постає питання, чому це відбувається і що є причиною. Справді, не сам субстрат спричинює власну зміну. Я маю на увазі, що, наприклад, не дерево і не мідь є причиною зміни самих себе, і не дерево створює ложе й не мідь – статую, [25] а натомість щось інше. Тому шукати цю причину означає шукати інше начало, або те, що ми називаємо джерелом руху.
Тож ті, хто першими взялися за таке дослідження й казали, що існує один субстрат[15], анітрохи не були невдоволені собою; але принаймні деякі з тих, хто говорить про один субстрат[16] – наче зазнавши невдачі у цьому пошуку – кажуть, що єдине і вся природа є нерухомими не тільки щодо народження й загибелі (бо це давній погляд, і всі з ним погодилися), але й щодо будь-якої іншої зміни; і в цьому їх особливість.
[984b] [1] Отже, із тих, хто говорить, що все є єдине, ніхто не зумів угледіти таку причину, окрім хіба що Парменіда, та й він лише остільки, оскільки вважав, що існує не одна, а у певному сенсі дві причини. [5] Одначе саме ті, хто допускають більше причин[17], можуть більше про них сказати, як-от ті, хто називає холодне та гаряче, вогонь та землю, адже вогонь у них постає як наділений рушійною природою, а вода й земля – навпаки.
Після цих філософів і після визначення таких начал (оскільки їх недостатньо для породження природи речей) [10] сама істина змушувала, як ми казали, шукати наступне начало.
Адже ані вогонь, ані земля, ані щось подібне не може
Див. Гомер, Іліада. П. XIV, 201, 246.
Там само. П. II, 755, XIV, 271, XV, 37.
Фалес, Анаксімен та Геракліт.
Елеати.
Імовірно, мається на увазі Емпедокл.