Метафізика. Аристотель
тому, що вона складається з великих часток; натомість для кожного з трьох інших елементів знайшлися свої прихильники: одні називають таким елементом вогонь, другі – воду, треті – повітря. Але чому ж вони не називають також землю, як це робить більшість людей? [10] Справді, адже кажуть, що все є земля; і от Гесіод каже, що земля виникла першою з тіл. Отже, ця думка є давньою й поширеною. З цієї точки зору було б неправильно називати началом якийсь із цих елементів, окрім вогню, або припускати, що воно щільніше за повітря, але [15] рідкіше за воду. Якщо ж те, що пізніше за походженням, передує за природою, а зріле й складене є пізнішим за походженням, то вийде, мабуть, навпаки: вода передуватиме повітрю, а земля – воді.
Отже, про тих, хто покладає одну причину, подібну до згаданої, сказано достатньо. Те саме стосується тих, хто покладає більше начал, як-от Емпедокл, котрий каже, що матерія – це чотири тіла. Звідси випливають як ті самі, так і деякі інші наслідки. Справді, ми бачимо, що ці тіла походять одне від одного, тож вогонь і земля не завжди залишаються тим самим тілом, як ми про них казали у книгах про природу[25]. Та й про причину того, що рухається – одна вона чи їх дві, – він висловився невірно й нерозважливо. Взагалі ті, хто так говорить, неминуче усувають зміну: адже тоді ані з теплого не вийде холодне, ані з холодного тепле. Адже щось мало б зазнавати цих протилежних станів, мала б існувати певна природна речовина, яка стає то вогнем, то водою, і про яку Емпедокл нічого не говорить.
Що ж стосується Анаксагора, то хоча він сам цього чітко не висловив, було б цілком логічно припустити, що він має на увазі два елементи, і певно він сам охоче з цим погодився б. Адже по суті і взагалі безглуздо стверджувати, що все на початку було змішаним, – [989b] [1] і тому, що звідси випливає, що спочатку мало існувати щось чисте й незмішане, і тому, що неприродно, щоби будь-що змішувалося з будь-чим. А, крім того, стани та побіжні властивості довелося б відділити від сутностей (бо ж змішання й розділення притаманні одним і тим самим тілам). Одначе, якщо простежити [5] крок за кроком його думку, то його погляди здаватимуться значно сучаснішими, ніж можна думати. Адже коли ще нічого не було розділено, то, вочевидь, нічого не можна було істинно стверджувати про ту сутність. Я маю на увазі, що вона не була ні білою, ні чорною, ні сірою або ж якогось іншого кольору, але з необхідністю була безбарвною, бо інакше вона мала б якийсь із цих [10] кольорів. З тієї ж причини вона б не мала ні смаку, ні якоїсь іншої подібної якості. Отож вона не могла б бути якоюсь ні за якістю, ні за величиною, ані чимось певним узагалі. Адже тоді їй була б властива якась форма, а це неможливо, оскільки все було змішано. Натомість форма означає відокремленість, тоді як Анаксагор каже, [15] що все було змішаним, окрім розуму. Лише розум був незмішаним і чистим. Звідси випливає, що Анаксагор мав би назвати началами єдине (оскільки воно є простим і незмішаним) та інше, яке ми вважаємо невизначеним, доки воно не визначиться і не стане причетним якійсь формі. Таким чином, хоча він висловлюється невірно і неясно, проте [20] має на увазі
Про небо, ІІІ, 7.