Метафізика. Аристотель
якусь частину відповідною, скажімо, «думці» або «вдалому випадку», а трохи вище чи нижче розташовують «несправедливість», «роз’єднання» або «змішання», і при цьому наполягають на тому, що [25] кожне з них є певним числом, і виявляється, що цьому місцю відповідає вже багато зведених разом величин, а тому їхні властивості мають відповідати кожному окремому місцю. Отож, якщо це так, то чи є число, яке обіймає небо, тим самим числом, стосовно якого слід прийняти, що воно є кожна з цих речей, чи якимось іншим, відмінним від нього? Платон говорить, що воно є іншим, одначе і він вважає ці речі та їхні причини числами, але причинами, на його думку, є інтелігібельні числа/що мисляться, тоді як інші числа є чуттєвими.
9
Залишимо наразі піфагорійців, яких ми вже достатньо розглянули, [990b] [1] і перейдімо до тих, хто покладає ідеї як причини й прагне насамперед пізнати причини речей навколо нас. Ці філософи додали до перерахованих причин інші, рівні їм за числом, що виглядає так, ніби хтось хотів полічити меншу кількість речей і гадав, що не впорається, а натомість порахує, збільшивши їхню кількість. Адже ідей у них майже стільки, або не [5] менше, ніж тих речей, від яких вони, шукаючи їхні причини, дійшли до ідей. Бо для кожної речі вони постулюють щось однойменне, а також, окрім сутностей усього іншого, єдине, що обіймає множину, причому як стосовно навколишніх речей, так і стосовно вічних.
Окрім того, із тих способів, якими ми доводимо, що існують ідеї, жоден не здається переконливим. [10] Адже із деяких не випливає з необхідністю умовивід, з інших випливають ідеї речей, яких, ми вважаємо, не має бути. Згідно з доказами від наявності знань виходить, що існують ідеї всього, про що є знання; згідно з тим, що існує єдине в множинному, виходить, що також існують ідеї заперечень; а згідно з тим, що можна мислити щось зникле – що також існують ідеї зниклих речей [15] (адже ми маємо про них уявлення). Далі, точніші аргументи або допускають ідеї відношень, що, на нашу думку, не існують як рід сам по собі, або вводять третю людину.
Взагалі твердження про види руйнують те, існування чого ті, хто проголошують види, воліють більше, ніж існування ідей. Адже в такому випадку [20] спершу існує не двійка, а число, і відносне передує сущому самому по собі. І так у всьому іншому ті, хто тримаються вчення про ідеї, увійшли в суперечність з його началами.
Далі, згідно з припущенням, за яким ми приймаємо існування ідей, існуватимуть ідеї не тільки сутностей, але й багато чого іншого; адже [25] думка єдина стосовно не лише сутності, а й інших речей; також існують знання не лише сутності, але й іншого; і ще безліч інших таких ускладнень. Проте відповідно до вчення про ідеї [30] (якщо прилучення до ідей взагалі можливе) з необхідністю мають існувати тільки ідеї сутностей. Адже прилучення до них не може відбуватися випадково, натомість ідея має бути причетною до кожної окремої речі в тій мірі, в якій не йдеться про субстрат. Я маю на увазі, наприклад, якщо щось причетне до подвійного самого по собі, і воно також причетне до вічного, але побіжно: бо подвійне