Гра в бісер. Герман Гессе
Кнехт почав вивчати в славетному Східноазіатському інституті, що вже не одне сторіччя містився в селищі класичної філології Сан-Урбані. Там він швидко досяг великих успіхів у читанні й письмі, заприятелював з кількома китайцями, що працювали в інституті, і вже вивчив напам’ять кілька пісень із «Ші цзін»[44], коли другого року свого перебування в Сан-Урбані зацікавився «І цзін», «Книгою змін». Хоч китайці на його домагання й давали йому різні довідки, проте ніхто не брався прочитати вступний курс, бо вчителя для цього в інституті не було, а коли Кнехт почав наполягати, щоб йому таки призначили керівника для ґрунтовного вивчення «І цзін», йому розповіли про Старшого Брата і його схиму. Кнехт давно вже помітив, що, зацікавившись «Книгою змін», він мимоволі наштовхнувся на ту тему, про яку в Східноазіатському інституті воліли не знати. Він став обережніший, але все-таки не кинув свого наміру якомога більше дізнатися про легендарного Старшого Брата, і врешті з’ясував, що хоч того пустельника шанують, хоч він мав славу, а проте це швидше слава дивакуватого самітника, ніж ученого. Він відчув, що в цій справі йому ніхто не допоможе, якщо він не дасть собі ради сам, а тому якомога швидше закінчив розпочату семінарську роботу й попрощався. Він пішки вирушив до тієї місцевості, де колись заклав свій Бамбуковий гай таємничий Старший Брат – чи то мудрець і майстер, чи то блазень. Кнехт довідався про нього приблизно таке: років двадцять п’ять тому це був один із тих студентів китайського відділення, що подавали найбільші надії, ніби народжений для цієї дисципліни, покликаний бути китаїстом. У техніці письма пензликом і в розшифруванні старовинних творів він скоро перевершив своїх найкращих учителів, навіть природних китайців чи вихідців з інших країн Сходу, тільки трохи дивував усіх тим, що страшенно хотів бути й зовні схожим на китайця. Наприклад, до всіх учителів, починаючи від керівника семінару й кінчаючи Магістром, він уперто звертався не так, як решта студентів, – називаючи титул і обов’язково на «ви», а казав кожному «мій старший брате»; це звертання потім назавжди прилипло до нього як прізвисько. Особливо ретельно вивчав він оракульну гру «І цзін», в яку майстерно вмів грати з допомогою традиційних стеблин деревію. А найдужче любив читати, поряд із старовинними коментарями до книжки оракулів, твір Чжуан Цзи[45]. Видно, раціоналістичний, швидше навіть антимістичний, суворо конфуціанський дух, що панував на китайському відділенні Східноазіатського інституту, коли там опинився Кнехт, був відчутний там уже за часів Старшого Брата, бо він раптом покинув інститут, який радо лишив би його в себе викладачем спеціальної дисципліни, й подався в мандри, взявши з собою пензлик, туш і дві чи три книжки. Він обійшов південь країни, гостюючи то в того, то в іншого брата по Ордену, все щось шукав і нарешті знайшов добре місце для схимницького притулку, який надумав закласти. Він почав і письмово й усно вперто домагатися від світської влади та Ордену дозволу оселитися там і засадити урочище