Музика води. Том Бойл
мовчки зайшли до намету. Серед них був і Зіб Сагман, її кірва[14]. А також Акбар аль-Акбар, найстарший член їхнього племені. Коли всі зібралися, увійшов раб із тарілкою, завбільшки як купіль для новонародженого. У ній було верблюже молоко – щонайменше тижневий запас. За ним з’явився ще один невільник, несучи навіть більшу миску, по вінця наповнену кускусом. Обидві посудини поставили біля неї. Верблюже молоко солодке та багате на поживні речовини. А кускус – така собі каша, яку готують із вареної та товченої пшениці, – то основний продукт маврського харчування. Вона нітрохи не смачна, але ж усьому покладена своя межа. «Їж», – звелів Бу Халум.
Та спочатку не зрозуміла. Вочевидь уся принесена їжа призначалася для батькових гостей. Чи він хотів, щоб вона прислужувала їм? Але тоді згадала, що всі вони голі, і знову заголосила. А батько кричав на неї: «Їж, я сказав! Арабської не розумієш? Чи зі слухом погано? Їж!»
Фатіма кинула погляд на вісьмох старійшин. Ті сиділи півколом і дивились на неї. Вони так і не одяглися. А потому настало найбільше потрясіння: свою джубу скинув і батько! За все своє життя – під час їжі, сну й переїздів – вона ніколи не бачила інших частин його тіла, крім обличчя, кистей рук та ступнів. І раптом ось він, перед нею – голий! – та ще й із тими ж обвислими брижами, що й у решти. Її охопив жах. «Їж», – повторив той. Дівчинка була напівпритомна. І тоді-то у його руці з’явився канчук. Він двічі шмагонув її по обличчю. Та закричала. Батько стьобнув знову. Тоді ще раз. І повторив: «Їж».
Вона приклала губи до молока й заходилася пити у перервах між схлипами. А відтак взяла жменю кускусу та через силу запхала до рота. Їй того аж ніяк не хотілося. Вона ж бо щойно поїла – та ще й надзвичайно ситно. Мати зживала її зі світу, нарікаючи на кістляву кутастість дочки. Який, мовляв, чоловік захоче за дружину цього африканського страуса? Тож Фатіма зробила над собою зусилля і з’їла більше, ніж зазвичай. А тому була напхом напхана: ще крихта – і вона виблює. Каша стала їй поперек горла.
Бу Халум знавіснів. Він шмагав її та верещав до хрипоти і дрожу в руках. «Жодних більше ігор з дівчатами, жодних уроків, жодного прядіння – анічогісінько. Ти сидітимеш тут, на цій ось подушці, і їстимеш, доки я не віддам тебе заміж. Їстимеш і гладшатимеш, доки не станеш красунею. Ти мене чуєш? Красунею!» Мохаммед Белло та решта спостерігали. Час від часу один із них схвально кивав. Фатіма їла. Їла і плакала. «А коли вийдеш заміж, продовжиш їсти – вдень і вночі. Такий твій обов’язок. Перед батьком і чоловіком. Той матиме канчук! – кричав її тато. – Такий, як ось цей. І шмагатиме тебе ним, як-от зараз шмагаю я – і як шмагатиму завтра, й позавтра, і наступного дня!» Раптом старійшини звелися на ноги, неначе ці слова були певним сигналом. З роздутими від кускусу щоками Фатіма звела очі й охнула: з тими сталася якась огидна, неприродна зміна. Те, що раніше в’яло висіло, тепер стирчало. Висхлі старі індики з налитими кров’ю придатками, вони підступали до неї. «Шмагатиме тебе!» – пронизливо верескнув батько,
У автора