Сторінка з книги. Наталена Королева
де Воєвін. Турецьке військо Могамеда IV-го здобуло угорську фортецю Вараджін. Але частину турецького війська зайняли в полон вояки цісаря Лєопольда I-го. Поміж полоненими була й жінка дамаського містоправителя. За цю туркеню мусулмани пропонували великий викуп. Одначе король не повернув її, а післав до Німеччини в подарунок Байретській принцесі Софії. Туркеню полонили в стані вагітности, вона незабаром привела доньку, а сама вмерла. Турецьку дитину охрещено й названо христіянським найменням: Марія Франциска. До смерти принцеси Софії Марія лишалася в Байреті. А потім її, дванадцятилітню дівчинку, відвезено до Відня. Нею заопікувалася австрійська королева Елєонора, а коли Марія стала на порі, на бажання королеви віддано її заміж за двірського лікаря Воєвіна.
Молоденька лікарева дружина дуже зацікавилася працею свого чоловіка. А що була вона дуже здібна, то швидко перейняла від мужа чимало знання й стала його асистенткою. Згодом вона вже не тільки працювала разом з чоловіком, але самостійно провадила дуже успішну лікарську практику.
Та року 1683-го Відень знову обложили турки. Лікар Воєвін разом з дружиною лікував поранених, але отримав наказ перенестися до Найгайзлю. І тут, у дорозі, Марію Франциску зустрінуло те саме, що її небіжку-неньку: турки, відогнані від Відня, захопили в полон подружжя Воєвінів. Чоловік якимсь чином зумів втекти з полону, а Марію повезли аж до Царгороду, де й мали її продати в неволю. Та вратувало її від невільництва те, що вона дуже завзято боронила свою скриньку, яку мала при собі. Турки гадали, що вона має незвичайні скарби, а тому спочатку привели бранку до вищого начальника. Там, у наметі, скриньку насильно відімкнули й здивовані побачили, що то було подорожнє лікарське приладдя. Спочатку начальник не хотів пойняти віри, що така молода та гарна жінка лікарює, та коли вона вилікувала кількох немічних, пані Воєвінову послано у Царгород до султанового сералю (до гаремних жінок), де саме лютувала якась пошесть.
Привезено бранку саме в день христіянського свята Різдва. На помешкання дали їй покій у вежі палати, а їсти – тільки риж і воду. Щоранку вартові провадили лікарку до султанових жінок, з серед яких було в той час 20 немічних.
Незабаром Марія-Франциска вилікувала всіх. Улюблена султанова жінка почала вихваляти лікарку, що вже тоді й сам султан звернувся до неї за лікарською порадою, бо вже кілька років терпів на живіт. Як Марія поставила на ноги й самого султана, то він в нагороду дарував їй волю, ще й такий гонорар, який не часто мають теперішні лікарі – аж 600 дукатів. Та воля була досить куца: все ж таки Марії не було дозволено покидати Стамбул: було жаль втратити таку знамениту лікарку. Марії ж, зрештою, велося тепер непогано: її шанували, а практики вона мала аж надто. Року 1687-го яничари скинули султана Могамеда IV-го, а на його стілець посадовили його брата Сулеймана. У нового султана стали й нові міністри. І коли у голови міністрів-візиря захоріла дружина, покликано знову Марію Воєвін. І тут вона довідалась,