Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
ст. сармати вели жорстоку війну з Римом, яка виснажила обидві сторони. Зрештою, 179 р. язиги уклали мирний договір із імператором Марком Аврелієм. Тоді ж кінний загін сарматів кількістю 8 тис. осіб був взятий на службу римлянами. Їх відправили служити в Британію.
Проте відносини сарматів із Римом не були стабільними – мир змінювався війною і навпаки. При цьому сармати розселялися на окультурених і відносно багатих землях Римської імперії.
У ІІІ ст. на землі України прийшли германські готські племена зі Скандинавії, які завдали поразки сарматам. У IV ст. сармати приєдналися до гунів і здійснили разом із ними напади на Римську імперію. Після цього вони «розчинилися» серед інших етносів, зійшовши з історичної арени. Щоправда, у ранньомодерні часи в Україні та Польщі набув поширення сарматський міф[23]. Шляхтичі Речі Посполитої тоді розглядали себе як нащадків сарматів.
Щодо сарматських державних утворень, їхнього права, то свідчень про них дійшло небагато. На чолі цих держав стояли вожді-царі, які, як і в скіфів, мали великий авторитет. Сарматські держави – це держави кочові, де доросле чоловіче населення було воєнізованим. Закономірно, у них домінували чоловіки. Та все ж жінки відігравали вагому роль і навіть опинялися біля керма влади.
Щодо права, яке існувало в сарматів, то, ймовірно, воно не особливо різнилося від права скіфів. Адже ці два іранські етноси і з погляду культурного, і з погляду політичного були близькими. Це – звичаєве право, притаманне раннім кочовим державам, які були зорієнтовані на «грабіжницьку економіку». Для такого права характерним був авторитет вождів. Влада ж вождів, як правило зазвичай мала деспотичний характер, оскільки жорстке єдиноначалля необхідне було під час постійних воєнних походів. Також це право заохочувало військову доблесть. Ті чоловіки, які виявляли себе на ратному полі, вшановувалися і користувалися привілеями. Те саме стосувалося жінок, які в сарматському суспільстві долучалися до військової справи.
Окрім кіммерійців, скіфів та сарматів, які «увійшли в історію», маючи свої кочові держави, на теренах України в стародавні часи проживали й інші племена. Зокрема, це фракійські етноси Прикарпаття та праслов’янські Полісся. Рівень їхнього матеріального добробуту, як порівняти з іранськими кочівниками й землеробами степової зони, був нижчим. Вони не створили сильних і довготривалих державних утворень. До того ж часто ставали об’єктом нападів з боку агресивних кочівників, які грабували їх, забирали в рабство.
Держава даків за часи правління Буребісти, 82 р. до н. е.
Щоправда, були винятки. Фракійські племена (гети й даки) створили сильну державу на чолі із царем Буребістою[24], який правив 70–44 рр. до н. е. Про нього так писав римський історик Страбон:
Кіммерійці, скіфи, сармати, фракійці виглядали на фоні інших «варварських племен» України часів стародавнього світу як «відносно цивілізовані». Однак тут виникла низка держав, що належали до «справжнього» тодішнього цивілізованого
Про Буребісту див.: