Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
на лівому березі Дону. Після цього вони на українських теренах розгромили готів, ліквідувавши державу Германаріха; удерлися до Північного Причорномор’я, де зруйнували грецькі міста-держави цього регіону. Під владою гунів опинилося також слов’янське населення, яке проживало тоді на територіях сучасної України.
Зазнаючи тиску гунів, готи пересувалися на захід, вступивши на терени Римської імперії. 378 р. вестготи розбили військо імператора Валента. А 410 р. вони першими серед варварів пограбували Рим.
Ульфіла проповідуєготам
Гуни також чинили напади на землі імперії. 408 р. вони вдерлися до Фракії, 415 р. – в Іллірію, до 420 р. зайняли Паннонію (сучасну Угорщину), фактично перетворивши її в центр своєї кочової держави.
Дехто з українських патріотично налаштованих авторів намагався й намагається представити гунів ледь не як слов’ян – предків сучасних українців. Праукраїнцем у них постає й Аттіла, який перетворився в Гатила. Однак тут маємо спробу видати бажане за дійсне. Слов’яни, бувши частиною держави гунів, все-таки не перетворили цю «швидкоплинну» державу в слов’янську.
У середині V ст. держава гунів досягла піку своєї могутності за часів правління їхнього зверхника Аттіли, який, імовірно, народився в степах нинішньої України. 445 р. після вбивства вождя гунів Бледи Аттіла зосередив у своїх руках владу й став одноосібним правителем. Під його керівництвом гуни своїми нападами створювали немалі проблеми як Східній, так і Західній Римським імперіям. 451 р. вони вдерлися до Галлії й загрожували Риму. Аттіла виявляв бажання стати західноримським імператором. Однак того ж 451 р. 20 червня у битві на Каталаунських полях сучасної Шампані гуни не зуміли перемогти римлян і залишили Галлію. Візантійська ж імперія відкупилася від них багатою даниною. У тодішніх походах гунів на землі Західної й Східної Римських імперій брали участь також слов’яни з українських теренів. У цьому, власне кажучи, нічого дивного немає. Держава гунів була конгломератом різних етносів: тюркських, готських, слов’янських тощо. Відповідно, поліетнічним було і її військо.[37]
«Бій гунів з аланами». Johann Nepomuk Geiger, 1873 рік
Після смерті Аттіли 453 р. гунська держава почала розпадатися. Насправді, це закономірно. Кочові держави, в яких велику роль відіграє «грабіжницька економіка», зазвичай не відзначаються стабільністю й не створюють стійких державних інститутів. Часто сила такої держави тримається на авторитеті вождів. Варто харизматичному вождю піти, як таке державне утворення починає руйнуватися.
На зміну держави гунів на землі сучасної України прийшли інші кочові держави.
У V–VII ст. етнічна ситуація на українських землях набула чіткої полярності. У лісових та лісостепових районах півночі й заходу зосереджувалися осілі слов’янські племена. Степові простори сходу й півдня опанували кочові тюрки. Південний берег Криму, який традиційно тяжів до Римської імперії, від початку правління імператора Юстиніана І (роки правління –
Така версія, зокрема, була викладена в історичному романі Івана Білика «Меч Арея», який вперше був виданий у Києві в 1972 р. і який фактично тоді потрапив під заборону. У книзі була післямова, де автор намагався представити свої аргументи наукового характеру, що мали підтвердити його бачення історичних подій. Однак «Меч Арея» варто розглядати не стільки твір, що спирається на наукові факти, а як культурний артефакт, що виник в умовах післясталінської «відлиги» й дисидентського руху.