Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
правління, де велику роль відігравали народні збори. Хоча в деяких із них відчувалися помітні впливи аристократії.
У часи еллінізму на теренах Північного Причорномор’я виникає держава нового типу, в якій поєднується грецьке й «варварське» населення. Мається на увазі Боспор. Це вже була монархічна держава з відносно сильною царською владою. Зосередженість влади в руках одного правителя давало можливість більш ефективно давати відсіч зовнішнім ворогам й здійснювати експансію. Однак Боспорська держава наприкінці І ст. до н. е. опинилася під римським протекторатом, втративши частину своєї самостійності.
На початку нашої ери Північне Причорномор’я поступово прилучається до Римської імперії. Спочатку протекторат римлян був установлений над Херсонесом та Боспорським царством. Найбільших розмірів Римська імперія досягнула за правління Траяна. У двох війнах, які він вів 101–102 та 105–106 рр., йому вдалося перемогти даків та перенести кордон до Карпат і Дністра. Були спорудженні т. зв. Траянові вали для захисту від «варварських» племен. Розташовувалися вони на території Поділля, Бессарабії та Добруджі, тобто частково на нинішніх українських землях. Дещо пізніше римський протекторат поширився на Тіру й Ольвію. Отже, українські землі мали стосунок до цієї найбільшої держави античних часів і знали римську державну традицію.
Державні утворення на сучасних українських землях
у період великого переселення народів та в часи раннього Середньовіччя
У ІІІ–IV ст. н. е. в Європі відбуваються значні зміни, до яких стосунок мали й українські землі. Римська імперія, яка охоплювала басейн Середземномор’я, переживала непрості часи. Вона все більше ставала об’єктом нападів «варварських» племен. До того ж у цій державі поширюється християнство, яке суперечило давнім язичницьким культам. На початку IV ст. н. е. воно стає офіційно визнаною, а через якийсь час пануючою релігією імперії. Зрештою, Римська імперія 395 р. була поділена на західну й східну частини. А 476 р. західна частина припинила своє існування. Цю дату вважають кінцем періоду Античності, після чого настали часи Середньовіччя.
Щоправда, означена дата значною мірою є символічною. Проте немає сумніву, що в ІІІ–V ст. н. е. античне суспільство «відходило», поступаючись новим реаліям, які стосувалися політичного, економічного, релігійного й культурного життя. Це був також період великого переселення народів. Й українські землі часто опинялися в епіцентрі його виру.
Зокрема, у ІІІ ст. н. е. на сучасні українські терени прийшли готи[31]. Готам, на відміну від інших народів, які населяли наші землі в ті далекі часи, повезло. Про них чимало писали римські автори. Зрештою, тут немає нічого дивного, адже готи не раз створювали Римській імперії серйозні проблеми. До того ж візантійський історик Йордан написав великий твір «Про походження і діяння готів», де виклав політичну історію цього народу.
Вважається, що батьківщиною готів була Скандинавія.
Про готів на українських землях див.: