Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
яке теж контролювали хозарські правителі. Тут виникає державне утворення русів, яке бере під свою опіку шлях «із варяг у греки».
Наприкінці ІХ – на початку Х ст. Хозарська імперія починає розпадатися. На її околицях виникають конкуруючі з нею держави. Руйнування ж каганату відбулося наприкінці Х ст. «Добили» цю державу руські князі, зокрема Святослав. Його син Володимир уже іменувався каганом. Руси ніби перейняли державну традицію Хозарської держави.
Можна говорити, що в другій половині ІХ ст. формується Руська держава. З часом вона набирає сили й стає суперником Хозарського каганату. Адже Русь «відібрала» в хозарських правителів не лише шлях «із варяг у греки», а й частину великого «шовкового» шляху з Китаю до Європи.
Хоча в літературі поширена думка, що наприкінці Х ст. Хозарія припинила своє існування, це не зовсім так. Схоже, відбулася її значна трансформація. Хозарія з держави імперського типу перетворилася в «етнічну державу». Її терени були в степовій зоні на північ від Кавказу. Принаймні згадки про хозар в «Повісті минулих літ» зустрічаються в ХІ–ХІІ ст.
Закономірно, хозари тривалий час контактували з русами-праукраїнцями. Їм доводилося чимало воювати. Щоправда, й було відносно мирне співіснування, торгові контакти і навіть контакти культурні. Ці стосунки знайшли відбиття в «Повісті минулих літ», хоча й помітно міфологізоване. Це можна зрозуміти. Адже події, пов’язані з хозарами, про які говориться в цьому літописному пам’ятнику, відносяться до ІХ – Х ст., коли літописання на Русі ще не було або воно робило перші кроки.
Добре відомою є літописна легенда про данину хозарам. У «Повісті минулих літ» говориться, що слов’янські племена утискували різні іноплемінники: болгари, угорці, авари. Серед них називаються й хозари, які ніби хотіли підпорядкувати собі полян. Останні жили в Подніпров’ї, а їхнім стольним градом був Київ, заснований Києм, Щеком і Хоривом. «І знайшли їх хозари, – говориться в «Повісті минулих літ», де йдеться про полян, – коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не з своєї волі, а за божим повелінням»[59].
Данина слов’ян хозарам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Оповідь ця має суто легендарний характер і написана «заднім числом», тоді вже, коли Хозарський каганат зазнав поразок від руських князів. Однак вона, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Київ певний час був хозарською факторією
Літотис руський. С. 10–11.