Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
якісь записи общинного права, зроблені київськими князями. Свідченням цього, на його думку, є договори Русі з греками. Так, у п’ятій статті договору 911 року йдеться про якийсь «закон руський». Щось подібне є й у договорі 944 року. Шоста стаття цього документу вказує, що злочинець карається «По уставу і по закону руському». У часи князювання Володимира відбувався подальший розвиток права. Право звичаєве почало змінюватися державним, власне князівським.
Безперечно, у русів існувало своє звичаєве право, яке поступово трансформувалося, перетворювалося в державне. І в цьому питанні можна погодитися із Зіміним. Проте, чи варто говорити про згадки щодо існування цього права, які зафіксовані в договорах Русі з греками 911 та 944 років? Існує думка (і не безпідставна), що ці договори не є автентичними, що вони пізніші вставки в літописний текст. Хоча вони могли створюватися на основі якихось фіксованих документів.
Також проблематично говорити й про якусь фіксацію правових норм за часів правління Володимира. Принаймні немає свідчень на користь цього. Хоча логічно було б припустити, що такі явища відбувалися.
Зімін вважає, що Ярослав Мудрий продовжив процес руського правоутворення. 1016 року він уклав новий кодекс – «Руську правду». І дарував її новгородцям за те, що вони допомогли йому заволодіти Києвом. Цей документ, на думку дослідника, є свідченням правового оформлення процесу створення Руської держави. Віднині князь перестав бути главою напіврозбійницької дружини, а став очільником Русі як державного організму. Після остаточної перемоги Ярослава Мудрого над своїм суперником Святополком Окаянним «Руська правда» набула загальноруського поширення[193].
Загалом важко говорити, як цей документ став «основним законом» Русі. Так само важко говорити, що в короткій редакції «Руської правди» йде від Ярослава Мудрого, а що з’явилося в ній після з’їзду його синів у Вишгороді 1072 року. Проте не будемо звертати на такі нюанси, що є важливими для істориків права.
Краще звернемо увагу на «дух» «Руської правди». Дослідники справедливо звертали увагу, що цей правовий документ не має відповідників ні у Візантії, ні в країнах Європи.
Сумнівно, що «Руська правда» виросла з общинного права. Наприклад, у ній була знята кровна помста. І якщо за Ярослава вона частково ще існувала, то Ярославичі її вже відмінили[194].
«Руська правда» не могла з’явитися в суспільстві, де панувало натуральне господарство, а торгово-грошові відносини були зведені до мінімуму. Таке право радше зародилося у військово-торгових корпораціях, які були чи то на Волзькому шляху, чи на шляху «із варяг у греки». Пізніше це право, трансформувавшись, стало державним. Особливо дієвим і прийнятним воно було у великих міських центрах – Києві, Новгороді тощо. У Новгороді взагалі розглядали текст «Руської правди» мало як не священний. На ньому навіть приносили клятви.
«Руська правда» – це «конституція» суспільства, де панують торгові відносини. Немає сенсу говорити про гуманізм цього правового кодексу,
Тисяча років української суспільно-політичної думки. К., 2001. Т. 1. С. 179.