П’ята жінка. Хеннинг Манкелль
Вона теж гатила кувалдою, та так, що дрижав увесь будинок і облітав тиньк. Осів пил, і перед очима постала простора кімната з величезною піччю, що залишилася з тих давніх часів і тепер бовваніла посередині, немов чудернацька скеля. Усі, що після великої перебудови вперше приходили сюди в гості, завмирали на порозі, захоплені від такої краси. Ця стара оселя оновилася й зовсім змінилася. Крізь новопрорубані вікна щедро лилося світло. Коли господиня хотіла побути в темряві, зачиняла знадвору вікна масивними дубовими віконницями, зробленими на її замовлення. Тут замінили стару підлогу, зняли стелі, так що стало видно крокви.
Хтось сказав, що тут як у церкві.
Відтоді й сама власниця житла вважала його своєю святинею. Тут на самоті вона почувалася пупом землі. Тут було дуже спокійно й дуже далеко від небезпеки навколишнього світу.
Були часи, коли господиня рідко відвідувала свій собор. У її житті часто змінювався розпорядок. Не раз вона задумувалася, чи не варто було б позбутися цього будинку. Дуже вже багато пов’язано з ним спогадів, їх нізащо не знищиш кувалдою. Однак несила покинути цю кімнату з великою піччю, яку господиня зберегла, хоч і звеліла перемурувати. Ця біла скеля неначе стала частиною її самої, останнім редутом, який доведеться захищати в житті.
І ось надійшов лист із Алжиру.
І відтоді все змінилося.
Вона постановила не розставатися з цим будинком.
У середу, 28 вересня, вона приїхала з Гесслегольма до Волльше о третій дня. Перш ніж повернутися до свого дому на околиці містечка, зайшла до крамниці. Знала, що має купити. Сумнівалася тільки в тому, скільки взяти трубочок. Про всякий випадок вона вирішила взяти ще один пакет. Продавець кивнув їй. Усміхнувшись, вона сказала кілька слів про погоду. Після короткої розмови про страшну катастрофу на поромі клієнтка розрахувалася, сіла в машину й поїхала далі. Її найближчих сусідів не було вдома. Вони мешкали в Гамбурзі й бували у Волльше тільки в липні. Вона віталася з цими німцями, ото й усе знайомство.
Жінка відімкнула вхідні двері. У передпокої постояла й прислухалася. Увійшовши у велику кімнату, вона зупинилася біля печі. Тиша. Хотілося, щоб саме така тиша панувала в усьому світі.
Чоловік, який лежав у печі, не міг її чути. Цілком певно, що він живий, не варто й завдавати собі труду – дослухатися до його подиху. Тим більше до плачу.
Жінка подумала, що весь час нею керувала якась таємнича спонука і зрештою привела до такої несподіваної кінцевої мети. Спочатку домовласниця постановила не продавати цього житла, дарма що в такому разі можна було б помістити непогані гроші в банку. Потім вирішила не руйнувати старої печі. Тільки тоді, коли надійшов лист із Алжиру, прийшло розуміння, що саме робити і для чого насправді призначена ця піч.
Ці роздуми перервав сигнал наручного годинника. За годину прийдуть гості. Перед тим ще треба встигнути нагодувати чоловіка в печі. Уже п’ять днів там лежить. Невдовзі він так охляне, що не зможе опиратися. Вийнявши із сумочки графік роботи, жінка побачила, що в