Пустоцвiт. Тимур Литовченко
ні: головне – він зумів витримати і це чергування! Як зумів витримати вчора, позавчора. Як витримає й завтра, і в майбутньому.
Він усе витримає заради великої мети: обернути приниження нещасної Швеції в блискавичну перемогу, про яку нащадки колись складуть легенди!..
Поки це всього лише діти, нехай навіть вінценосні.
Обидві дитини свого часу зійдуть на російський престол.
У майбутньому на одну з них зробить ставку останній гетьман України… допомагаючи при цьому звалити іншу і сприйнявши її підступні обіцянки за чисту монету!
Глава 6
Візит чаклуна
Санкт-Петербург, грудень 1742 року
Бестужев-Рюмін квапився прийти на терміновий виклик государині. Йому вже доповіли, що Її Імператорська Величність нині не в гуморі, тому призначила аудієнцію в Малому кабінеті. А це, між іншим, не обіцяло нічого доброго, бо означало, що розмова має бути секретною і серйозною. У досвідченого інтригана в голові не вкладалося, про що сьогодні піде мова! Намагаючись подумки вгадати, що за каверзне питання на нього чекає, Бестужев-Рюмін проскочив повз необхідні двері…
– Боже, тільки цього не вистачало!!!
Пригнічений думкою про таку загрозливу прикмету, канцлер буквально влетів у Малий кабінет, поставши перед Єлизаветою Петрівною дещо ошелешеним.
– О-о-о, нарешті, мій люб'язний! Вітаю, Олексію Петровичу, ласкаво прошу.
Тон государині був досить привітним. Відчувалося, що вона перебуває в надзвичайно піднесеному стані духу. Ніщо не віщувало бурі, як побоювався Бестужев-Рюмін.
Але чому все ж таки в Малому кабінеті?..
Доки канцлер губився у здогадах, імператриця перебирала кореспонденцію, спритно розкриваючи невеликим ножиком згортки, викладала їхній вміст на невеликий столик з цінної деревини, вже потім ламала кольорові печатки доданих грамот і читала їх. Олексій Петрович придивився уважніше: на столі були розкладені мініатюрні портрети в золочених рамочках, прикрашених перлами й дорогоцінними або напівкоштовними каменями. Розкривши всі пакети, государиня заходилася перебирати портрети й уважно вдивлятися в риси молодих жінок.
От воно що!.. «Ярмарок наречених»… А-а-а!
Бестужев-Рюмін подумки похвалив себе: що ж, він уже вибрав наречену «чортенятку» (так він подумки називав Великого князя Петра Федоровича, у недалекому минулому – Карла-Петера-Ульріха Ґолштин-Ґотторпського), навіть заставу одержати встиг! Маріанна – дивовижна партія для майбутнього російського імператора, заразом даний шлюб обіцяв непогані бариші від «вдячних сватів» самому Бестужеву-Рюміну.
Не враховуючи ще й можливості здійснити деякі інші плани…
– Олексію Петровичу, нумо доповідай мені, як поводився Петрушенька весь цей тиждень? – не відриваючись від портретів, промурмотіла Єлизавета Петрівна. Питання опустило Бестужева-Рюміна з небесної височини позахмарних мрій на грішну землю. Він одразу завозився, нервово перебираючи