Щоденник чоловiка на межi сторiч. Олексій Кононенко
приїхати! Хочу!
Серцем – до рідного краю…
Клята робота до ночі!
Бігаю… Заробляю…
Як ви там живі-здорові?
Може, вам ліки потрібні?
А чи зорали городи?
Що у вас там, мої рідні?
Ми тут у місті, як миші,
В дім по зернині і раді…
Вчора наснилось: колише
мама колиску у хаті…
Я вас прошу, не хворійте
І не журіться, не плачте.
А що ми дзвонимо рідко,
не ображайтесь. Пробачте…
.
Внуки ростуть-виростають,
Згадують бабу і діда…
Рідні мої! Обнімаю!
Міцно цілую! Приїду…
***
внукові
Голка тулиться до голки
На ялинці новорічній…
Перше свято у Миколки
Диво-ніч, свята, одвічна.
І полинуть над світами
Переливи крику-плачу
Крик – до тата, плач – до мами,
Діду й бабі на додачу.
Потім будуть щоки-цмоки.
Потім – усміх, люлі-гулі.
Хлопче, лелю, з Новим роком!
Накрути болячкам дулі!
Янголятком спить Микольця,
Заколисаний любов’ю.
В сон приходять дощ і сонце.
Щастя, доля і здоров’я.
***
Я впав у сніг.
А вовча зграя
хрипить
всього за мить
від мого тіла – ласої вечері…
Я – м’ясо.
Але спочатку буде біль.
Первісний біль,
пекельний біль,
печерний…
Я зупинив шалений біг.
Упав у сніг…
Цього хотів?
Чекав цієї миті?
Не знаю…
Вовки сьогодні будуть ситі.
Надовго?
Іще тремтіло
гаряче тіло…
Підігрітий
поволі танув сніг…
Набігла зграя…
***
За всіх жінок я піднімаю чарку,
Із ким пізнав і любощі, і сварку,
Нехай усім, без винятку, щастить,
А тим, хто зрадив, – хай їм Бог простить.
Завчасно звик збиратися в дорогу,
Пора з вершини дибати на схил.
Кому я зрадив – стану перед Богом
І попрошу за всі мої гріхи.
П’ю за жінок – тому немає ради.
Рука іще на чарці не тремтить.
Вони мені дали в житті багато.
А що взяли – те й чорту не злічить!
За всіх жінок я піднімаю чарку,
За тих, з ким було холодно і жарко.
Я п’ю до дна за ту єдину мить єднання з жінкою.
Господь мене простить.
***
Зірку місяць зрубав золотою сокирою…
Мить всього лиш летіть від колиски до вирію…
Так і сходимось ми – на біду чи на свято,
Ти такий, як і був. А мене не впізнати…
День і день роздирають безсовісно ночі,
Лиш встигаємо склепити втомлені очі.
А роки, наче постріли, – прямо в десятку,
Сивиною і зморшками внески-податки.
Шаленіє