Щоденник чоловiка на межi сторiч. Олексій Кононенко
плів таке, що Господи єси!
А тіло знов тулилося до тіла.
Казати «НІ» не вистачало сил.
Вона сміялась: «Я тебе зґвалтую!
Але колись… Не зараз. І не тут.
В тій піраміді, яку ти будуєш,
на жоден камінь я не підійду.
І я не камінь, любий, – вільна птаха…»
Крило волосся – наче ось злетить…
Дим огортав мовчанку. Стіл, як плаха…
Ніч промайнула, мов єдина мить.
Таких ночей в житті буває мало.
Щоб водночас і грішна, і свята…
Вони пішли. А їм услід блищала
загублена сережка-сирота…
***
Місто. Ніч. Блукає сон.
Сніг на ниточках висить.
Темні тисячі вікон.
Лиш моє вікно не спить.
Трохи випило вина.
Трохи кави, звісна річ.
Нині у мого вікна
видалась безсонна ніч.
Може, десь твоє вікно
теж не спить, шампанське п’є.
Може, світиться воно
одиноке, як моє…
***
Як я тебе цілую! Світку мій!
Тебе ще так ніхто не цілував.
У цьому світі, на землі оцій, тебе
Господь мені подарував.
Я припадаю до твоїх колін.
Я прагну тільки дотику грудей.
То скільки днів, чи скільки довгих літ
мою любов ховати від людей?
Чому боїшся ти моїх зізнань?
Люблю тебе. Не бачу в тім вини.
Мільйони літ життів, смертей, кохань
було до нас… Та що мені до них!
Хто був з тобою… є… хто буде ще…
Твоє життя мені не перейти.
Душа болить, як рана… в серці щем…
Люблю тебе! Моєю будеш ти!
***
Цей недоспіваний романс
Про лісникову теплу хату
Куди приніс замерзлу вас,
Щоб від морозу врятувати.
Я пам’ятаю дивну ніч,
Як ми у лісі заблукали,
І лісникову теплу піч,
Що нас до ранку колисала.
Тоді я з вами був на «ти»,
Я вас закохано голубив,
У двері дерлися чорти,
Вовки і тигри шаблезубі.
А ми в хатинці лісника,
І нас ті жахи не лякали,
Ваш теплий бік, моя рука…
В ту ніч ми спали і не спали.
Цей недоспіваний романс
У кольорах щоночі сниться.
До скону днів кохаю вас,
Моя улюблена… Рушниця!
***
Твої чоловіки… Мої жінки…
Їх не існує, коли ми удвох.
Нам Бог дарує дні, а не віки.
Нам кожен день дарує мудрий Бог.
***
Щодня дарує Бог тебе мені.
Щодня різдвяно тішиться душа…
Як довго ніч! Які короткі дні!
Шепоче серце:
– Ти не поспішай…
Мороз йорданський ходить по світах.
Висить – не пада – місяць, як сльоза.
Ворожить тихий вечір по зірках…
Що завтра нам готують небеса?…