Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов
сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла., і я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
І всюди, зоренько моя,
Ти не марніла, ти сіяла.
В степу безлюднім, в чужині,
В далекій неволі,
Ти в кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала,
Моя сизокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила…
І я живу. І надо мною
Своєю Божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя ти доле молодая!
Моя порадонько святая,
Не покидай мене! Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною. І учи,
Учи нескверними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру… Моя святая!
Святая мати! Положи
Свого ти сина в домовину…
І хоть єдиную сльозину
З очей безсмертних покажи.
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в чорта забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила,
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля?
Пригорнись лишень до мене
Та витнемо з лиха,
Обіймемось гарнесенько
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
Бахурую коло тебе,
Ти хоча й пишалась..
І з п’яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з Миколою
У Севастополі..
Та мені про те байдуже.
Мені, моя доле,
Хоч на себе надивитись
Дай, і пригорнутись
Під крилом твоїм, і любо
З дороги заснути.
1858,
9 февраля.
Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.
273. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна
23 лютого 1858. Нижній Новгород
Друже мій добрий і єдиний!
Посилаю тобі квитанцію із Контори транспортов, через котору я посилаю ящик з моїми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу.
Вибуду я із Нижнього 25 февраля. А коли прибуду в Никольское – не знаю. Думаю вже не вертаться в Нижній. Обісів він мені. Цур йому. Цілує тебе твоя Тетяся тричі, і я тричі, поки побачусь, а то й лік потеряю, а поки що бувай