Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Царівна (збірник) - Ольга Кобилянська


Скачать книгу
І я мав честь говорити з ним, – обізвався вуйко з колючою іронією. – Але зробив на мене страшно лихе враження. Чванився своїм розумом чи, властиво, тим, що бачив і читав много, а з того виходило, що ми тут ніби й не чуємо, і не знаємо, що діється справді деінде! Це не злий інтерес! Це зовсім так, мовби такий молодик поступив від нас, в котрих стільки практики на спині, в культурі дальше! Не так, товаришу?

      – Ха-ха! – сміявся стиха професор Лорден. – Я знаю цього пташка. Ще з гімназії знаю його. Замість при толкуванні[31] держати перед очима Гомера або Вергілія, читав собі російські або французькі новелки. Ну, та за те й діставав він від мене свої добре заслужені ноти. Як крейда білий ставав в таких хвилях, дурів, лютився як скажений! Ха-ха! Я переконаний, що остануся для нього якимось irritamentum[32] на ціле життя. Не бракувало багато, а був би перепав при матурі, але що був сильним математиком, то професор того предмета, саме той, що придбав йому місце в Мораві, вступився за ним, а всі прочі панове мов показилися і перепустили.

      – Чую, що він соціаліст! – замітив вуйко голосним шепотом, а тітка в тій же хвилі обглянулася.

      – Мене це зовсім не дивує, – відказав професор. – Пролетарі такі, як він, множаться в страшенний спосіб, а він, наприклад, то саме відповідне medium[33] до соціалістичних експериментів. І ви, Лореляй, мовите, що він поступовець? – звернувся до мене, вдивляючись в мене своїми немилими очима.

      – Кажу, пане професор.

      Він засміявся знов, а тітка закашляла.

      – Знаєш, Наталочко, – обізвався вуйко, – що я об таких поступовцях-соціалістах думаю?

      – Що, вуйку?

      – Я думаю, що то авантюрники. В них нема віри, нема характеру. Вони не спосібні віддатися якому-небудь сталому заводові, видержати в тім, як цього вимагає закон. Вони – духовні потвори, зроджені нездоровою лектурою. Занехавши всяку чесну працю, перебирають на себе роль реформаторів і спускаються на чуже добро. Смерті вони не бояться, бо в них нема Бога. Так я об них думаю!

      – А що найприкріше в цілій справі, – докинув професор, – це те, що їх поступування заразливе, мов чума!

      – Справді заразливе! – кликнула тітка гірким тоном і поступила такими швидкими кроками вперед, що малий професор, ступаючи досі поруч неї, остався цілком позаду.

      Опріч мене, мабуть, і він відчув, що тітчин оклик «справді заразливе» тичився мене, бо, догонивши її, сказав голосно:

      – Щодо мене, то я радив би молодим людям, особливо панночкам, читати, замість соціалістичних книжок, Чокові «Stunden der Andacht»[34]. Оце пристоїть жінкам ліпше, підносить духа, я сказав би навіть – чистить душу.

      – Амінь! – шепнула мені Лена в ухо, сміючись стиха.

      – Коли собі бажаєте, – звернувся до мене, – то я можу вам цими творами служити. Маю їх у своїй бібліотеці. Моя жінка мусила їх також читати.

      – Дякую, – відповіла я, – але я тепер читаю Шекспіра.

      – То я буду


Скачать книгу

<p>31</p>

Толкування – переклад.

<p>32</p>

Страховище; в даному разі спомин, що викликає гнів (лат.).

<p>33</p>

Середовище (лат.).

<p>34</p>

«Години молитви» (нім.).