Оголений нерв. Светлана Талан
згори.
– Ти так гадаєш? – Валерій сів поруч.
– Можливо, я помиляюсь, – погодилася Настя. – Але це моя особиста думка. І взагалі, нагнітання протистояння почалося ще наприкінці лютого, коли поширилися чутки, що хочуть знести пам’ятник Леніну, й люди стали на його охорону. Вже тоді був запущений штучний механізм протистояння.
– Не сидиться їм спокійно, – зауважив Валерій, хоча Настя так і не зрозуміла, кого він мав на увазі.
Усі наступні дні вухаста автівка комуністів без упину волала на всі вулиці, закликаючи на черговий мітинг, запланований на п’яте березня.
– Треба не пропустити, – сказала свекруха, проводжаючи поглядом з вікна автівку.
– І не забудьте взяти в руки червоні прапорці, – пустила шпильку Настя й додала: – Можна й червоні кульки прихопити.
Свекруха невдоволено зиркнула на невістку.
– Нікому нема діла до долі країни, – мовила вона, дивлячись у вікно, – лише комуністи вболівають за нас.
– А як же Партія регіонів? – не втрималася Настя.
– Її обрав сам народ, отже, довіряють. І як не вірити, коли то наші обранці?
– Можливо, ваші особисто, – сказала Настя якомога спокійніше, – але нас на підприємстві змусили за них віддати голос. Чи ви забули, як я розповідала, що на роботі попередили про звільнення всіх, хто не проголосує за Партію регіонів? Я спочатку вирішила, що піду мовчки й проголосую за кого хочу, але не вийшло. Нам кожному під розписку давали перед голосуванням мобільні телефони, щоб ми в кабінці могли сфотографувати заповнений бюлетень, а потім здавали їх для перевірки фото. Нас нахабно змусили проголосувати так, як їм було потрібно. А якщо порахувати кількість працівників держпідприємств, то вийде велика кількість голосів.
– Нехай я дурна, – дратівливо огризнулася свекруха, – а твоя подруга Аліса? Скажеш, її теж змусили проголосувати за Януковича?
– Ось Аліска точно дурна, – відповіла Настя. – Намагалася їй довести, що не можна допускати до влади людину, яка скоїла тяжкі злочини, у якої руки в крові. Так повелася, як і всі «риночники», на те, що у владі повинна бути «своя людина, яка зробить для Донбасу все можливе». Ось і зробив. Обідрав країну, як липку, й утік з награбованим. І що тепер має Аліса? Бізнес зазнав краху, а замість десяти тисяч доларів кредиту тепер тридцять.
– По-перше, кожна людина може помилятися. Янукович по молодості наламав дров, але ж він чесно відбув покарання й не став гнидою, а залишився людиною, – свекруха вже перейшла на високі тони.
– І де зараз та людина? – Настя скептично посміхнулася. – Рахує награбоване?
– А ті, що зараз у владі, не так будуть грабувати?! – уже верещала свекруха. – Такі ж самі злодії! Та ще й фашисти! Не можна допустити на нашу землю київську хунту! Я сама кістьми ляжу, а бандерівців не пущу на донбаську землю!
– То й біжіть на свої мітинги! – нервово кинула Настя й поспішила до своєї кімнати.
Їй не хотілося чути нісенітниці