Жага до життя: Золотий жук, Останній листок, Дари волхвів, Зоряний хлопчик, Чарівна крамниця. Джек Лондон

Жага до життя: Золотий жук, Останній листок, Дари волхвів, Зоряний хлопчик, Чарівна крамниця - Джек Лондон


Скачать книгу
рибинку – невеликого пічкура. Він занурив у воду руку аж до плеча, але риба мелькнула геть. Тоді він опустив обидві руки і добув з дна молочно-вапняний мул. У своєму збудженні він впав у калюжу і вимочився до поперека. Але вода стала занадто каламутною, щоб в ній можна було розгледіти рибу, і він повинен був чекати, доки мул вляжеться.

      Переслідування тривало, доки вода не стала знову каламутною. Але він не міг чекати. Він відстебнув від свого мішка відро почав вичерпувати воду з калюжі. Спершу він вичерпував, люто плещучи на себе водою і виливаючи її на таку невелику відстань, що вона текла назад в калюжу. Тоді він почав працювати уважніше, намагаючись залишатися холоднокровним, хоча серце його стугоніло в грудях і руки тремтіли. За півгодини в калюжі води не залишилося. Але риби не було. Він знайшов приховану щілину між камінням, через яку вона пішла в сусідню велику калюжу… і з цієї калюжі не можна було б вичерпати воду протягом доби. Якби ж він знав про цю щілину – він міг би закрити її каменем на самому початку – і зловив би рибу.

      Так думав він і опустився, зіщулившись, на мокру землю. Спершу він плакав упівголоса, а потім голосно, немов звертаючись зі скаргою до нещадної пустелі. І довго ще потім він схлипував без сліз.

      Він запалив багаття і зігрівся тим, що пив гарячу воду. Потім, як і напередодні, влаштував собі нічліг на сухому кам'яному майданчику; оглянув – сухі сірники, і завів годинника. Ковдри були мокрі і липкі. Його нога болісно нила. Але він усвідомлював тільки, що голодний. Він спав тривожно і бачив уві сні нескінченні бенкети і святкування, марив витонченмии стравами.

      Прокинувся він застуженим і хворим. Сонця не було. Сіра земля і сіре небо ще більше потемніли. Дув сирий вітер, і перші сніжинки покривали біліючим покривом вершини пагорбів.

      Повітря навколо нього згущувався і біліло в той час, як він розкладав багаття і кип'ятив воду. Це був чи то сніг, чи то дощ, лапаті пластівці були великі і мокрі. Спершу вони танули, щойно торкалися грунту; але їх падало все більше і більше, і білий покрив поступово розстелявся кругом. Сніг гасив вогонь і псував зібраний подорожнім запас сухого моху.

      Це послугувало сигналом для продовження шляху. Він рушив з поклажею на спині. Він не знав, куди йде. Його більше не турбувала думка про Країну Низьких Стовбурів, і він перестав думати про Білла і про яму під перевернутим човном біля річки Дізи. Він пам'ятав лише одне, і це було дієслово «є». Він втрачав глузд від голоду. Він не звертав уваги на напрямок свого шляху, намагаючись тільки триматися вздовж низу долини. Він прокладав собі шлях крізь мокрий сніг до ягід на кущах і йшов, обмацуючи очерети і вириваючи їх коріння. Але останні були зовсім позбавлені смаку. Він знайшов якусь кислу траву і з'їв всі її пагони. Але її, певно, було дуже мало, оскільки це була повзуча поросль, яка зникала під тонким покривом снігу.

      Цього вечора він не розпалював вогонь і не мав гарячої води. Він ліг спати під ковдру і спав неспокійним голодним сном. Сніг перетворився на холодний


Скачать книгу