Хлопчики Джо. Луиза Мэй Олкотт
це не кабінет, – сказав Тедді, ввічливо, але рішуче випроваджуючи його з вітальні, сподіваючись, що мати встигла сховатися за будинком.
– Я був би дуже вдячний, якби ви повідомили мені вік пані Баер, місце її народження, дату вступу в шлюб, а також скільки в неї дітей, – швидко проказав відвідувач, який ще не втратив самовладання, коли спіткнувся об килимок біля вхідних дверей.
– Їй близько шістдесяти, вона народилася на острові Рододендрон, вийшла заміж рівно сорок років тому і має одинадцять дочок. Що ще вас цікавить, сер? – контраст між серйозним обличчям Теда і його безглуздою відповіддю був таким кумедним, що репортер визнав себе переможеним і зі сміхом пішов якраз в той момент, коли до дверей будинку наблизилася якась леді, за якою, з осяяними усмішками обличчям, крокували три дівчини.
– Ми з Ошкошу, їхали дуже довго й не повернемося додому, не зазирнувши до дорогої тітоньки Джо. Мої дівчатка просто в захваті від її книжок і дуже розраховують побачити її. Я розумію, що час дуже ранній, але ми ще збираємося відвідати Холмса, Лонгфеллера й інших знаменитостей, але сюди забігли передовсім. Пані Ерастус Кінгзбурі Парман з Ошкошу, передайте їй. Ми цілком можемо почекати: походимо трохи будинком, роздивимося все, якщо вона ще не готова прийняти відвідувачів.
Все це вимовлялося з неймовірною швидкістю, тому Тедді залишалося лише мовчки слухати, дивлячись на життєрадісних дівчат, які спрямували три пари блакитних очей на нього так благально, що його природна галантність не дозволила йому відмовити їм в такій дрібниці, як відповідь.
– Пані Баер сьогодні не приймає відвідувачів… вона… щойно вийшла з будинку, як мені здається… але ви можете оглянути будинок і околиці, якщо хочете, – пробурмотів він, відступаючи вглиб передпокою, коли всі четверо рішуче рушили вперед, захоплено озираючись навколо.
– О, дякую! Чарівний, милий дім! Це тут вона пише, еге ж? Невже це її портрет! Точно така, якою я її собі уявляла!
З цими словами відвідувачки затрималися перед чудовою гравюрою, що зображувала пані Нортон, із зосередженим виразом обличчя, пером в руці, а також діадемою й перловим намистом.
Насилу зберігаючи серйозність, Тедді вказав на дуже поганий портрет пані Джо, що висів за дверима й завжди викликав у неї сміх, таким він був похмурим, попри незвичний ефект, спричинений відблиском світла на кінчику носа й щоках, такого самого червоного кольору, як стілець, на якому вона сиділа.
– Цей портрет був зроблений на замовлення моєї матері, але він виявився не дуже вдалим, – сказав він, із задоволенням спостерігаючи за зусиллями, які докладали дівчата, щоб не виказати жах перед такою сумною невідповідністю між реальністю й ідеалом. Наймолодша – їй було років дванадцять – не змогла приховати розчарування й відвернулася, відчуваючи ті почуття, які багато хто з нас зазнав, коли вперше відкрив, що наші герої – звичайні чоловіки й жінки.
– Гадала, що їй близько шістнадцяти й волосся в неї заплетене у дві довгі коси. Я тепер зовсім не хочу її бачити, –