Хлопчики Джо. Луиза Мэй Олкотт

      – Для чого цей ремінь? – запитав Тедді, діловито оглядаючи індіанське сідло, одинарну віжку, трензель, ласо та ремінну петлю навколо шиї коня, яка особливо зацікавила його.

      – Під час сутичок з ворогами ми скачемо кругами на великій швидкості й тримаємося за цей ремінь, витягнувшись усім тілом уздовж боків коня, щоб сховатися від куль, а самі стріляємо з-під його шиї. Я вам зараз покажу.

      Сівши в сідло, Ден злетів зі сходів і помчав галявиною, то сидячи верхи на Окту, то наполовину ховаючись за її корпусом, коли зависав на стременах. Іноді він зіскакував і біг за конем великими стрибками, а Дон нісся слідом за ними в собачому захваті від того, що знову вільний і разом з друзями.

      Це було прекрасне видовище – три вільних, диких істоти за грою. В їхніх рухах було стільки грації, енергії й волі, що на мить рівна галявина стала нагадувати прерії, а глядачі немов зазирнули в інше життя, в порівнянні з яким їхнє власне справляло враження досить нудного й безбарвного.

      – Це краще за всякий цирк! – вигукнула Джо, шкодуючи, що не може знову стати дівчинкою й галопувати на загнузданій Блискавці. – Я передбачаю, що в Нен клопоту буде повна голова, тільки встигай вправляти кістки: Тед переламає всі до однієї, змагаючись із Деном.

      – Кілька падінь йому не зашкодять, а новий обов’язок і нова розвага – тільки на користь. Однак, гадаю, Ден ніколи не захоче ходити за плугом, після того як політав на такому Пегасі, – зазначив пан Баер.

      Чорна конячка перестрибнула через хвіртку й підлетіла до веранди, де зупинилася за першим словом господаря й завмерла, тремтячи від збудження. Ден зіскочив з сідла й глянув на друзів, що стояли на веранді, наче очікуючи на оплески.

      Вони справді пролунали, найбурхливіші, а він, здавалося, був більше радий за свою улюбленицю, ніж за себе самого. Тедді одразу зажадав, щоб йому дали урок верхової їзди. Незабаром він уже зручно почувався в незвичайному сідлі й, переконавшись, що Окту слухняніша за ягня, рушив риссю до коледжу, щоб покрасуватися перед студентами.

      Бесс, побачивши з вікон Парнасу ці перегони, квапливо спустилася з пагорба, щоб приєднатися до друзів. І незабаром всі вже стояли на веранді й дивилися, як Ден зриває кришку з великого ящика, який посильні транспортної контори звалили перед дверима – якщо скористатися його висловом.